У сонячний день від блиску "сніжинок" чи "ромашок" (щось схоже на них тепер заміняє колишні зірки) і дубових листків (чимос нагадують петлиці оберфюрера СС) на погонах поліцейських кітелів просто миготить в очах. Підполковників і майорів побачиш майже на кожному кроці. Капітан чи старший лейтенант, який ще, здається, зовсім недавно ходив зі скромненькою папкою в руці, нині гордо крокує з двома "сніжинками" і дубовими листочками. Звідки взялося це повноводдя звань і "ромашок" ("сніжинок"?) на погонах? І чи не забагато їх для нашого скромного Тернополя? Цілком можливо, що ці правоохоронці бездоганно виконують свій службовий обов’язок, а тому чергові зірочки падають на їхні погони своєчасно а то й достроково. Але якщо це так, то у нас мала б бути майже ідеальна картина зі злочинністю і правопорушеннями: викрадення автомобілів і квартирні крадіжки мали б траплятися не частіше, ніж дощі в Сахарі; нахабні «бики» не вивергали б потоки матюків у громадських місцях, а організовані злочинні групи сиділи б тихенько, наче миша під мітлою. «Утопія», - криво усміхнеться хтось. Як не крути, скидається на те, що маємо справу зі знеціненням звань. Коли бачу на екрані ветерана карного розшуку в званні підполковника, на рахунку якого десятки розплутаних справ, то згадую його значно молодших колег, які й близько не мають такого послужного списку, однак прихильно сприймають звертання «пане підполковнику». Можна і треба критично ставитися до минулого, але раніше званнями, здається, так не розкидалися. Знаменитий Глєб Жеглов у "Місці зустрічі…" обходився званням капітана. Та й у Нью-Йорку, як можна судити з "Хрещеного батька", в післявоєнні роки капітан поліції був вельми значущою фігурою і міцно тримав у руках великий район мегаполісу. Як мовиться, відчуйте різницю: капітан у Нью-Йорку і підполковник у Тернополі.
Думається, це – один з проявів отієї вакханалії з присвоєнням звань «заслужених» і «народних», нагороджень, які викликають подив і нерозуміння з боку громадськості. І, можливо, ще не найгірший прояв – он скільки розвелося різних «козацьких» полковників у мундирах наче з оперети і з шлейфом сумнівних оборудок у своєму «реєстрі». Але… все-таки трохи дивно. Ріже очі. Особливо у сонячний день.
Написав це і раптом подумалося: а що як завтра мені заманеться продати комусь кубик «ширки». Чи вимагати від когось хабар (не знаю, правда, за що). Чи захопитися насильством у сім'ї. У нас усіляке трапляється…