Світло і тінь присяги

Віддавна повелося, що особа, яка береться за виконання якихось відповідальних обов’язків чи набуває певного соціального статусу, складає  присягу. Відбувається це публічно, в атмосфері, цілком відповідній урочистому моменту. А слова які!

Чи суддів: «…присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права…»,;

Чи із урочистих заклинань держслужбовців: «урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України…, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян»;

Чи працівників міліції: «… клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником…підвищувати рівень культури…клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, … якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону …»

Усе це звучить для довірливого вуха солодкою музикою й здатне навіть витиснути сльозу. Однак, змахнувши її з очей, задумуєшся над менш врочистими речами. Наприклад, над  нашою споконвічною властивістю думати одне, говорити інше, а робити – ще інше. Над звичкою маскувати цвітастим словоблуддям нечестиві наміри і вчинки. Відповідальності ж бо ніякої – часи, коли порушникові присяги давали пістолет з одним патроном і залишали наодинці в кімнаті, давно канули в Лету. І хоча, в принципі, порушення присяги тягне за собою різні види соціальної відповідальності, навряд чи це особливо лякає суб’єктів з липучими руками і атрофованим сумлінням. Припускаю, що багато хто з них керується гаслом, висловленим цинічним персонажем одного російського «ментовського» серіалу: «Поки від нас щось залежить, поки ми потрібні – треба користуватися цим на повну силу. А то он яка черга стоїть і чекає, коли нас виметуть». Звучить це,звісно, не так піднесено і врочисто, як слова різних присяг, але правдивіше. Сказати б, природніше. Тому цьому цинічному одкровенню віриш більше, ніж урочистим присягам, скріпленим підписами.

Ігор Дуда