Сюжети від… біотуалету

Парк «Топільче» одного з останніх погожих квітневих днів вразив чистотою і доглянутістю, що разом із буянням білого цвіту дерев створювало неповторний весняний настрій. Молоденькі матусі з візочками, щебетання птахів, що перекликається із веселим дитячим гоміном, акуратно «підстрижені» дерева… А для остаточного позитивного враження – жодного псюри величиною з мале теля без повідка і з господарем, що теревенить по «мобільнику». Жодної зграї молодих бовдурів, що вивергають на десяток метрів попереду себе брудні потоки нецензурщини. Ну, просто тобі Швейцарія, ідеальне місце для неквапливої прогулянки, або ж сидіння з розслаблено витягнутими ногами  на котрійсь із лавочок – теж, до речі, оновлених і пофарбованих.

В супроводі цих приємних думок наближаюся до біотуалету. «Ще один позитив – відзначаю про себе, - тепер не треба «пірнати» в густі кущі чи «підливати» стовбури дерев, повернувшись до цікавих спостерігачів спиною. Все цивілізовано, як у Європі».

З біотуалету саме виходить молодий, пристойно вдягнений чоловік. Однією рукою припалює запальничкою сигарету, а от другою, за нашою незнищенною звичкою защіпає, даруйте, ширінку. Причому робить це неквапливо, не забуваючи протягом цієї інтимної справи смачно затягнутися сигаретою. Одразу в пам’яті промайнули анекдоти про радянських розвідників, які провалилися саме на такій пікантній деталі… Чоловік тим часом, нарешті, впорався зі своїм ритуалом і приєднався до молодої жінки, котра сиділа з дитиною на лавці неподалік. «Та-а-к, наставити біотуалетів, звичайно, легше, ніж привчити до елементарної культури. Та й як же до неї привчиш? Різками? Палицями? Ні – вона повинна увійти в плоть і в кров, стати внутрішньою потребою. Коли ж це настане?»

Я глянув у бік згаданої пари на лавці. Обоє щиро сміялися і про щось розмовляли, а їхній малюк вовтузився поряд, розмітаючи гілкою асфальт. Картинка майже ідилічна, але… аналогія з Швейцарією кудись випарувалася…

Ігор Дуда