"Тернополяни нехай виїдуть у Португалію, а сюди ми завеземо китайців"

13.10.2014 14:37

Анатоль Федірко – український художник родом з Чернівців, котрий прославився провокативними мистецькими проектами: то зібрав і показав найбільшу колекцію зразків «тоталітарного мистецтва», то відкривав пам’ятник невідомому депутату, то сходив з хрестом на символічну Голгофу.

Не дивно, що йому у стінах тернопільської галереї «Бункермуз» 11 жовтня доручили провести лекцію на тему «Термінологія сучасного візуального мистецтва». Його творчість незрозуміла в Україні, саме тому митець залишається лише лауреатом на найголовнішу вітчизняну мистецьку премію ім. Т. Шевченка та стає переможцем багатьох зарубіжних конкурсів і бієнале. Хоча сам автор себе називає «академічним»: його творчий шлях почався у третьому класі, коли хлопчик втік з дому. Навчався у республіканській художній школі ім. Т. Шевченка, згодом – у Київському державному художньому інституті; вже у восьмому класі його роботи по оформленню сцени були у кращих театрах України. Самоназваний онук Казимира Малєвіча зізнався: «Художник завжди самотній. Він не читає лекції, зазвичай він розмовляє зі стіною чи картиною». Але все ж, А. Федірко емоційно та доволі сумбурно ввів тернопільську публіку в дискурс актуального мистецтва.

Тлом і ключем до розповіді став документальний фільм – «відео фіксація аварії в мистецтві» про проект 19-річної давності, котрий у прямому сенсі «підклав свиню» «старому», академічному мистецтву. Мова йде про «Українську осінь у колі друзів», котра відбулася 26 жовтня 1995 року у найбільшій на той час галереї України розміром 1,5 тис м кв. – галереї київської спілки художників. Тоді, на зорі епохи пластмасового посуду, художник поселив у арт-просторі свиней.

- Я в галереї поселив свиней і пас їх, як робив це Тарас Шевченко. Все те, що робилося після – це була дурня повна, – авторитетно заявляє автор. - Свиню символічним голосуванням (як у римському амфітеатрі) прирекли до заклання. Привселюдно під українську народну музику її освіжували і приготували. Знаєте, коли ріжуть свиню – заклану, яка це парує – це особливе відчуття … у французьких шпіонів. А свіжиною частували присутніх. Мені самому м’яса не дісталося.

Цей проект побачили 40 млн. осіб – бо його показали по єдиному на той час в Україні телеканалі. Своїм провокативним актом художник дав ляпаса зашкарублій бюрократичній системі, висміював корупцію, викривав лицемірство і вбогість українців, котрі спершу гидливо відверталися від видовища вбивства, а потім – пригощалися свининою. Проте все це – вже скоріш вигадки сучасників.

Декілька цитат від Анатоля Федірка:

- Мистецтво ніколи не існує за межами середовища;

- Ставлення свиней до супрематизму за 19 років не змінилося. Нічого не змінилося. Які висновки українці зробили з цього – жодних! Виросло два покоління – а нічого не змінилося;

- Мистецтво у першу чергу має бути національним;

- Яке село такі і люди. Ландшафт визначає свідомість людей;

- Так може померти тільки класик – спіткнувшись на сходах, ідучи по самогон, коли на власному 47-му дні народженні закінчилася горілка. Я розповідаю про це тому, що Шевченко зараз такий же актуальний, як і тоді;

- Тернополяни не є ефективні як люди. Тернополяни нехай виїдуть у Португалію, а сюди ми завеземо китайців. От побачите, якою ефективною буде тоді Тернопільщина.

А відтак митець прочитав не лише лекцію, але й нотацію тернополянам:

- Я вперше у Тернополі. Це прекрасний край, прекрасне озеро, прекрасні люди, тільки жінки чомусь з квадратними обличчями… Потенціал – колосальний. Але я буду писати скарги на те, як відбувається промоція міста. Погляньте, як це робиться у Львові. Чому Тернопіль гірше Львова? Тому, що тут немає синагоги. Якби у вас була синагога, все було б по-іншому. Може, ви не толерантні? Та я бачу у вас купу московських храмів. Як я, хасид, можу приїхати у Тернопіль, якщо тут немає синагоги? Якась бездуховність. Синагогу потрібно відновити там, де вона була раніше. І мінус за те, що тут немає меморіальної дошки Якову Гніздовському. А це художник-графік номер один.

Зараз Анатоль Федірко працює над пам’ятником «Владіміру Влідіміровичу і «сладєнькому»: «Бо, – вважає художник, – ці люди зробили для країни більше, аніж усі попередні президенти». А ще – обіцяє не раз навідатися до «файного міста».

Марія Богданович, Тернопільська липа