Уроки "Хрещеного батька"

13.12.2014 21:27

Наш спосіб мислення багато в чому формується книгами. Для багатьох вони і в час засилля новітніх технологій залишаються друзями і порадниками. І кожен, звісно, може назвати твори, до яких періодично звертається задля роздумів, отримання позитивних емоцій чи просто релаксації.

Думаю, не помилюся, якщо скажу, що улюбленою книгою для багатьох є «Хрещений батько» Маріо П’юзо. Багато хто, приміром, вживає фразу «Йому зробили пропозицію, від якої він не міг відмовитися», навіть не здогадуючись, що вкладена вона була в уста головного героя роману – Віто Корлеоне, глави гангстерського синдикату, безжалісного вбивці і водночас – добропорядного сім’янина, турботливого боса своєї «сім’ї», хранителя патріархального кодексу мафії. Така неоднорідність образу головного героя, котрий викликав страх і захоплення одночасно, колись, як доводилося чути, коштувала посад членам редколегії журналу «Всесвіт», які зважилися опублікувати роман. Справді, як же так : глава мафії і раптом – втілення усіх людських чеснот. Згідно з канонами соцреалізму, такого просто не могло бути.

Чимало цікавого і повчального можна почерпнути з цієї гангстерської саги. На критичну хвилю налаштовує уже епіграф – вислів Бальзака «За кожним великим багатством криється злочин». Це – інформація для роздумів щодо походження мільярдних статків нинішніх олігархів, як би не вправлялися їхні апологети у відрощуванні ангельських крилець за плечима своїх патронів. Ще один зі способів казкового збагачення відображений у іншому відомому вислові дона Віто: «Юрист із своїм портфелем може вкрасти більше, ніж сто чоловік з револьверами». Вельми показова і характерна для наших часів теза. Не позбавленим актуальності в нинішніх умовах є й такий витяг з роману: «Дон Корлеоне не мав ні бажання, ні наміру допустити, щоб його сина було вбито за чиїсь чужі інтереси. Були витрачені грубі гроші, щоб уникнути призову на службу». Багато хто із впливових татусів наших «золотих» хлопчиків сповідують нині таку ж філософію. У розділі, де йдеться про зародження і зміцнення мафіозної імперії, читаємо: «Як усі обдаровані бізнесмени, він швидко зрозумів, що вільна конкуренція – марнотратна, а монополія ефективніша». Чи не накладається це на наші українські реалії, коли чесна бізнесова конкуренція є просто неможливою? А ось ще один цікавий пасаж: «Дон Корлеоне бачив, що громадське обурення могло призвести до обмеження демократичного судочинства, а це мало б фатальні наслідки для нього і для його людей». Он воно як: бос мафії боїться обмеження демократії, оскільки це стане згубним для нього. То виходить, що законослухняний обиватель має лише вітати таке обмеження, оскільки воно забезпечить порядок у суспільстві. Виходить, демократія – це зло? Мова, зазначу, йде про Америку 30-х років, епоху Великої депресії, хаосу в суспільстві і в людських душах, тобто вельми знайомої нам нині атмосфери. То, може, слід махнути рукою на всі оті казки політиків, не сподіватися на державу і її неефективні чи продажні інститути, а дотримуватися ще однієї заповіді мудрого дона Віто: «Дружба – це все. Дружба вища за талант. Вища за уряд» Дотримуватися і шукати свого дона Корлеоне, з яким варто дружити. Адже недаремно скривджений правосуддям власник похоронного закладу Бонасера, ще один знаковий персонаж роману, у відчаї безнадії дійшов висновку, що просити справедливості йому доведеться на колінах саме у нього, у Хрещеного Батька. А ще, напевно, варто взяти до уваги сентенцію мудрого дона Віто про те, що суспільство постійно завдає тобі образ і з цим треба миритися, сподіваючись на те, що настане момент, коли наймізерніша людина отримає нагоду помститися наймогутнішій.

Ігор Дуда