Віскі "на халяву"
Нинішньої святкової пори проблема вживання звеселяючих напоїв (і зловживання ними) набуває особливої актуальності. Цей вид "спорту" в нас люблять - ніде правди діти. Ну, а як вже пощастить дорватися до "халявної" пиятики, то...
Поруч із моїм тимчасовим пристановищем (точніше - напівтрущобою) майже в центрі Балтимора винаймав помешкання досить оригінальний білий американець (уточнення доречне, оскільки більшість жителів міста - темношкірі, або ж, згідно з нормами політкоректності, афроамериканці). Цією оригінальністю він завдячував натуральному на вигляд скелету, якого вивісив з вікна другого поверху. Як я потім довідався, скелет цей звався Джеком. Не знаю, правда, чи саме так звали за життя його господаря. Нинішнього ж його власника звали Кеном. У вітряну погоду Джек мелодійно торохтів усіма своїми зап'ястками, гомілками і фалангами над головами перехожих. Спершу в мене виникла підозра, чи не є Кен членом якоїсь секти сатаністів, яких тут, доводилося чути, достобіса. Тим більш приємною була несподіванка, коли одного разу Кен привітав мене звичним "Хай!" і після короткої процедури знайомства запросив на drink до своєї квартири, з вікна якої звеселяв сусідів Джек. Майже третину стіни в кімнаті займав величезний портрет Че Гевари - як виявилося, кумира Кена. Мабуть, спогад про товариша Че, якого мучила спрага у болотах Болівії, спонукав Кена наповнити склянки джином Seagram, додавши обов'язкові кубики льоду. Приємний напій одразу ж викликав легке запаморочення в наших головах і дав належний імпульс розмові. Я помилився у своїх підозрах: Кен виявився не сатаністом , а всього лише завсідником якогось клубу з анархістським ухилом. Це нагадало мені знайоме "Анархія - мати порядку", про що я не забарився повідомити американцеві. На знак згоди Кен видобув з батареї порожніх пляшок одну напівпорожню із знайомою етикеткою Jack Daniels і наповнив склянки, щоб відзначити спільність ідейної платформи. Я з деяким подивом відзначив, що віскі п'ється легко і приємно наче вода, хоча й трохи відгонить одеколоном. Обстановка здалася близькою і знайомою, а легендарний аргентинський терорист на стіні ніби став тим третім, якого нам бракувало для класичного варіанту пиятики. І, що найцікавіше - моя англійська мова цілком позбулася пут невпевненості та неоковирності, слова і фрази ллються рікою, і ми з Кеном прекрасно розуміємо один одного, тим більше, що наші ідейні позиції за цей час значно зблизилися. "Mussolini- fascista!" - вимахує пальцем перед моїм носом Кен. Що ж, друже, мені є чим тобі відповісти: " Stalin - dictator!". От Gorbachev - цей ні, цей - liberal. Саме після його приходу до влади я опинився тут, в Америці, у товаристві адепта анархізму і дегустую його віскі. Ага, уже дійшла черга до White Horse... З льодом чи без льоду - однаково...
Тієї спекотної ночі мені дуже погано спалося; у напівзабуті до мене приходили Муссоліні й Че Гевара, які по черзі пропонували "чокнутися" склянкою з віскі. А потім усі ці Seagram, Jack Daniels i White Horse розпочали навколо моєї голови якийсь божевільний танок...
Вранці, втомившись від нічної боротьби з видіннями і нудотою, я вийшов на вулицю. На ній - ані душі, і лише Джек на висоті другого поверху виконував у супроводі вітру свій звичний моторошний break dance. Щасливий - його, принаймні, не нудить... Долаючи слабкість в ногах і нестерпний біль у голові, я побрів до найближчого автомату з "Кока-колою" - був саме час пересвідчитися, чи не бреше реклама, розхвалюючи чудодійні властивості винаходу фармацевта Пембертона.
Того ранку "Кока-кола" теж видалася мені з присмаком одеколону...
Ігор Дуда