Влада, яку ми обираємо

На цю тему особливо добре думається, коли з будови, щасливо розташованої менш як за сотню метрів, вітер понесе в бік твоїх вікон хмари пилу. Отоді думки стають виразнішими, конкретнішими, сказати б, більш адресними.

Це, слід сказати, не єдина приємність від нового сусідства. Потужні вантажівки щодня з відповідним звуковим супроводом возять на майданчик будматеріали; стукіт, грюкіт і скрегіт теж стали хронічними супутниками щоденного життя; у дощову погоду пройти перетвореною на багнюку доріжкою поряд досить проблематично. Отож майже не втомлюєшся розмірковувати, кому ж все-таки слід найбільше завдячувати такими змінами, без яких ще півтора року тому цілком обходився. На "роботяг", які вовтузяться на об'єкті наче працелюбні мурахи, звісно, нарікати нема чого - їх найняли, їм треба на щось жити, годувати сім'ї і т. д.  За великим рахунком, навряд чи можна мати особливі претензії до забудовника - така його природа, він "влазить" всюди, де лише можна. Де вдасться домовитися, "утрясти".

Найголосніші, найпалкіші, найщиріші та ще там якісь слова вдячності - рідній владі, яка своїм рішенням освятила цю новобудову. Усілякі дозвільні документи видавала вона. З велично надутими щоками аргументує необхідність новобудови теж вона. І в майбутньому, припускаю, матиме з неї зиск теж вона. Рідна, тобою обрана.

Тут саме час зробити застереження. Я її, оту рідну, турботливу не обирав. Просто не завдав собі клопоту йти на дільницю, оскільки наперед знав, чим усе обернеться. А от літні тітоньки, які раніше виходили на протестні акції, потім відвідували численні судові засідання, а тепер зі злістю позирають на будову і закривають вікна, коли з неї посунуть вже  згадані хмари пилу, чомусь почувають себе обдуреними. "Якби ми знали, що таке буде, то хіба би голосували за нього?!", - бідкаються вони, зібравшись гуртом.

Я міг би нагадати їм відоме "Якби молодість знала, а старість могла..." - але якось незручно при дамах, нехай і досить поважного віку, говорити про той самий вік.

Я міг би порадити їм надалі бути обачнішими і не куплятися на рожеву фразеологію, але знаю, що на наступних виборах вони наступлять на ті ж граблі.

Тому просто проходжу поряд, привітавшись кивком голови...

Ігор Дуда