Вибори: постскриптум

03.11.2014 09:46

Нарешті можна без приступів легкої нудоти розгорнути газету чи подивитися телевізор. Нарешті очі не бачать гордовитої постаті чергового претендента на роль героя-рятівника нації, а вуха не чують нескінченного пережовування фраз про «великий і мудрий народ», за яким «вирішальне слово».

Цікаво, якої тепер думки про отой «великий і мудрий», приміром, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок чи Олексій Кайда? Або ж Сергій Тігіпко. Щось не доводилося чути з їхніх вуст слів подяки на адресу тих, хто проголосував за них. З-поміж невдах виборчих перегонів на таке спромігся, здається, лише Віталій Максимов. Та й Олег Ляшко, віддамо йому належне, повівся в даній ситуації досить шляхетно. Він взяв провину за голоси, що їх не дорахувалася його політсила, на себе самого. Втім, робити це головному радикалу таки легше: його партія все ж потрапила у парламент, нехай і без багатьох прогнозованих штиків. Точніше сказати, вил.

Будуть у вас ще перемоги, Анатолію Степановичу, Олеже Ярославовичу, Олексію Петровичу, Сергію Леонідовичу. Хочеться сподіватися, неодмінно будуть. Тим більше, що ви й так – успішні публічні фігури, топ-гравці на українському політичному полі. Тільки візьміть до уваги (якщо, звичайно, захочете) одну своєрідну «пораду стороннього», а саме: уникайте під час своїй майбутніх політтурне країною та виступів у ЗМІ чи телеефірі надто часто вживати патетичні вислови на кшталт «вірю в мудрість народу», «з Україною в серці» і цілої серії подібних зразків з давнього передвиборчого арсеналу Віктора Андрійовича. А заразом – і категоричних заяв «Так переможемо!». Бо, як свідчать спостереження, їхнє надмірне вживання може мати обернено пропорційний і зовсім не бажаний для оратора ефект. Отож варто не зловживати ними хоча б із забобонних міркувань. Мудрості отого народу в даному випадку вистачило якраз настільки, щоб ви... «пролетіли» мимо крісел у залі Верховної Ради. Це, звісно, не трагедія і навіть не життєва драма – просто такий собі зигзаг політичної долі. «Ми стікаємо словами» - ця кіношна фраза найповніше відображає сутність передвиборчої стратегії нашого політбомонду. Отой народ, може, не такий уже й великий і мудрий, якщо животіє у своєму нинішньому становищі, та все ж достатньо практичний і метикуватий, щоб скрутити величезну дулю в кишені. Одягнутій про людське око вишиванці і «показушній» фотографії в товаристві когось із «сильних світу цього». Рекламно-політичним відвідинам лікарень і сиротинців. «Ура-патріотичній» фразеології і зовсім не таким красивим реальним справам, що сором’язливо ховаються в затінку квітастої риторики. А головне – пустопорожнім обіцянкам, яким давно приспів час спорудити монумент – якраз на головному майдані країни, де десять років тому заливалися солодкими соловейками тодішні помаранчеві лідери. Якщо гіркуватий досвід тої революції нинішньою елітою буде проігноровано, головно, якщо вона від палких майданних обіймів і потисків рук перейде до взаємного поборювання, чвар і гризні (а перші ознаки цього уже є), це означатиме, що висновків з тяжких і болісних уроків ми робити нездатні. Означатиме, що сотні життів, втрачених у кривавій війні на сході, виявляться даремними жертвами. Означатиме, що ми гідні того існування, яке ведемо.

Ігор Дуда