Вияв патріотизму чи засіб камуфляжу?

Днями файне місто, попри препаскудну погоду, буквально потопало у вишиванках.

Різні - старих і осучаснених фасонів, розмаїтої кольорової гами - вони вносили святкову нотку в дощову днину, яка, втім, зовсім не заважала вбраним у одяг з вишиваними візерунками містянам з ентузіазмом робити "селфі" (їхні прабабці та прадіди, напевно, повитріщували б від подиву очі). Це - один із символів нашої самоідентифікації, етнічної монолітності і... цей ряд наукоподібних термінів можна продовжити і навіть доповнити словами одного з місцевих очільників про "сакральну таємницю, замальовану долю і зашифрований код народу"...

А що ж думає з цього приводу  сам отой народ? Не вдаючись до дешифрування кодів і проникнення в глибини сакрального, зайду на один із сайтів, який проводив опитування мешканців "файного міста"  на предмет того, чим є для них вишиванка. Відповіді були такими: виявом патріотизму - 10% опитаних; святковим вбранням - 16%; даниною давнім традиціям - 41%; модною сьогодні річчю - 27%. Ще 6% дали свій варіант відповіді, що виходив за рамки заданих кореспондентом запитань. А серед коментарів око відразу вирізнило отаке: "Це - приклад того, як всяка мерзота....може спаскудити будь-що, навіть святе". Вирізнило, можливо, ще й тому, що було співзвучним власним думкам. Життєва практика найприкрішим чином доводить, що все оте розмаїття візерунків і барв, унікальних символів вкупі з сакральними кодами зовсім не виліковує наші виразки і не зменшує ступінь хитруватої підлості (чи підлуватої хитрості) - хіба що хоча б на один день камуфлює їх. То, може, краще сприймати вишиванку просто як данину традиції - як і вказала більшість респондентів у опитуванні? За всього свого шанобливого ставлення до народних  звичаїв, коли нині бачу, як дехто з оточуючих натягує вишиванку на себе як спецодяг, щоб сфотографуватися  ("Ось який я щирий українець!"), у мене, крім зрозумілої антипатії до нього самого, з'являється і якесь застереження щодо отої невинної сорочки. І, вочевидь, щоб відрізнятися від отих хитрувато-брехливих  сотворінь, про яких вів мову, волію ходити навіть у День вишиванки  в звичайному одязі  - душа чомусь протестує проти такого "єднання" та усвідомлення "ідентичності" з ними.

Як "розкодувати" це стійке почуття? А біс його знає - даруйте за не зовсім сакральне слово.

Ігор Дуда