Визнання помилок зі стратегічним прицілом

Яким несподіваним іноді буває повернення в свою юність! Немовби чиясь невидима рука зняла цілий пласт років, і ти знову - в оточенні університетських друзів, разом з ними на футбольних баталіях, сільгоспроботах,  дискотеках, чого гріха таїти, пиятиках. Ну, і звісно ж, на лекціях, семінарах, а також доволі грізних іноді в ту пору владарювання КПРС і її "бойового резерву" - комсомолу - комсомольських зборах. На них декому, бувало, доводилося ой як скрутно: за якесь серйозне порушення з отого комсомолу могли й потурити, а це автоматично означало виключення з університету, поповнення лав "несокрушимой и легендарной" і взагалі - було величезною плямою в біографії, яка могла зіпсувати все життя.

Ті, котрі попадалися на якомусь серйозному проступку (таким могло бути  і затримання міліцією в нетверезому стані, і якийсь еротичний журнал, про який повідомив "куди слід" хтось із сусідів по кімнаті в гуртожитку, і надмірне бажання завести знайомство з доволі екзотичними тоді іноземцями зі "світу капіталу"), відчували на тих зборах, як сорочка буквально прилипає до тіла, а бридкі щупальця страху за майбутнє, яке може (може!) ось-ось піти під укіс, залазять в душу. І коли після суворих і викривальних виступів куратора групи, комсорга і свідомих комсомольців (такими доводилося бути всім) провинному давали "останнє слово", він, перш за все, прикладав руку до грудей і просив вибачення у товаришів за те, що не виправдав їхнє довір'я. Далі - обіцяв, що питиме лише кефір чи "Буратіно" (ходова річ в ту пору); що засяде за конспектування праць В.І.Леніна, а книги Л.І Брежнєва "Малая земля" і "Возрождение" прочитає вже сьогодні на ніч; що на дискотеки більше - ні ногою, і що він тепер назавжди засвоїв, що таке добре, а що таке погано. І сподівається, що його товариші та керівництво кафедри і деканат повірять йому і вибачать - востаннє!

Будемо справедливі: система була не надто кровожерливою, і після такого каяття збори в переважній  більшості випадків змінювали гнів на милість і виносили порушнику правил соціалістичного співжиття і моральних норм будівника розвиненого соціалізму (про комунізм мова вже не йшла) догану, або ж сувору догану з попередженням.  "Реабілітований" вилітав з тих зборів як на крилах і одразу ж з кількома найближчими приятелями йшов у винний магазин, щоб "затоваритися" і "обмити" щасливий порятунок...

Сподіваюся, не образиться на мене Петро Олексійович Порошенко (якщо, звичайно, прочитає написане мною), але його виступ в останній  програмі "Свобода слова" був навдивовижу схожим на "покаяльні" промови отих "грішників" моєї університетської пори. Почав президент все ж з позитиву, але досить швидко зрозумів, що він не на урочистих зборах з нагоди річниці блоку свого імені, й що стратегічно вигідніше буде прикласти (образно) руку до грудей і хоча б скоромовкою визнати те, про що багато і детально говорили його непримиренні  опоненти (і не лише вони). П.Порошенко визнав, що реформи рухаються повільно; рівень життя є таким, що не задовольняє абсолютно більшу частину українських громадян; не подолана корупція; важко знайти справедливість у судовій гілці влади; рішення приймалися кулуарно і  навіть якщо вони були абсолютно правильні, то не викликали довіри в суспільства.

Висловлю особисту думку, яку нікому не нав'язую: як на мене, цього цілком достатньо, щоб розписатися у власній недієздатності при вирішенні життєво важливих для людей питань. Але наш президент - людина стійка. Для нього усе перелічене - лише "дуже сильне повідомлення, яке мотивує владу змінюватися". Далі він став ще більше схожим на описаних мною комсомольців, які каялися на зборах, і пообіцяв, що" ніяких бізнес-партнерів, ніяких близьких людей Петром Порошенком призначено більше не буде, поки він є президентом. У тому числі під час другого терміну".

Другий термін - ось чим живе нині Петро Олексійович, попри, здавалося б, катастрофічне відставання після першого туру від свого суперника. Я, звичайно, можу помилятися, але, знову ж таки повертаючись до тих давніх комсомольських "судилищ", чомусь думаю, що у їхніх "підсудних" було таки більше шансів залишитися з комсомольським квитком в кишені, ніж у чинного президента - господарем кабінету на вул. Банковій. Повторюю: можу помилитися, бо президентська команда зараз, здається, задіяла всі можливі засоби, щоб повернути не своє. Видно дуже вже бажаний він, отой другий термін. Але... як же в ньому - та без "близьких людей"?

Ігор Дуда