Випадково побачене фото «зірки» канадського хокею Філа Еспозіто нагадало, що саме в цю пору 43 роки тому розпочалася історична хокейна Суперсерія СРСР – Канада.
Про неї досі пам’ятають шанувальники хокею зі стажем. Думаю, жодна інша подія в житті тодішнього світу не дала стільки козирів у руки радянської пропаганди, скільки їх піднесла поведінка на льоду канадських «профі». Досі перед очима справжнє полювання на Валерія Харламова, влаштоване ними. У фільмі «Легенда № 17» це подано доволі яскраво, хоча й з численними фактологічними неточностями і перекрученнями (а Олег Меньшиков у ролі Анатолія Тарасова – це щось із царини абсурду). «Я пережив бомбардування під час війни, - згадував пізніше західнонімецький рефері Баадер, - але це не йде в жодне порівняння з тим, що витворяли в Москві канадці. Коли згадую ті матчі, в мене мурашки біжать попід шкірою».
Демонстративна брутальність того ж Еспозіто, Бергмана, Уайта, Степлтона, Кларка слугувала живою ілюстрацією до пропагандистських лекцій на тему «Така їхня мораль» чи «Два світи – два способи життя». Саме тоді й прозвучала знаменита фраза коментатора Ніколая Озерова, якій судилося стати історичною: «Да-а-а, такой хоккей нам не нужен!».
Але, на превелике невдоволення педагогів, для багатьох наших підлітків нахабно-самовпевнена манера поведінки канадських «зірок», їхня звичка ліниво жувати жуйку і розмовляти з презирливо перекошеним ротом, наче випльовуючи фрази, стали прикладом для наслідування. Серед тодішніх тинейджерів було своєрідним шиком гасати на ковзанці з ключкою навперейми і довгими патлами, що
розвивалися за плечима – ну, чистісінький тобі tough guy зі стану чиказьких «яструбів» чи бостонських «ведмедів». Стиль поводження заокеанських хокейних гладіаторів, сповідування ними (часто понад усяку міру) цілковитої особистої свободи ніяк не вписувалися в рамки встановлених радянською системою правил. І саме тому, як і кожен заборонений плід, вабили до себе юні душі. То був своєрідний виклик системі – і саме так сприймався на підсвідомому рівні. Це вже пізніше, коли впала «залізна завіса» і всі принади «вільного суспільства» хлинули до нас бруднуватим потоком, з ностальгійним сумом згадуєш колишні часи. Ми ще добре пам’ятаємо «розвинутий» соціалізм, а за останні два з гаком десятиліття сповна скуштували й «дикий» капіталізм. Тепер можемо критично і більш-менш об’єктивно оцінити переваги і недоліки обох. Схожий на ікластого вурдалака Боббі Кларк, який цинічно і відверто завдає важкої травми Валерію Харламову – це неприйнятна гидота. Фальшиві ідеали радянського псевдосоціалізму – мотлох, викинутий на смітник історії. Одне не можемо прийняти, інше – вже нами
