У контексті бурхливих подій останнього року часто поставало питання, чому експансіоністську політику Путіна підтримує так багато росіян. Як головна причина називається тотальне зомбування мешканців території від Калінінграда до Сахаліна за допомогою вірнопідданих ЗМІ.
Звичайно, їхній вплив заперечувати безглуздо. Під їхньою дією народ просто перестає думати, а тому сусід, який намагається взяти свою долю в свої руки, викликає несприйняття й роздратування. Як можливий вихід із ситуації висувається така рятівна ідея: зникне якимось чином Путін – припиниться і російська агресія. Тому й заходилися всі нещодавно активно обговорювати можливі причини його тижневої відсутності. Вся біда, мовляв, у ньому, підвладному прогресуючій манії величі та жадобі територіальної експансії. При цьому ігнорується той факт, що ВВП по–«кадебістськи» ефективно використовує постімперський синдром, на який повально хворіють росіяни. Це – їхня характерна національна особливість, оскільки подібного синдрому немає ні в українців, ні в грузинів, ні в білорусів, ні у прибалтів, ні в жодного іншого народу колишнього СРСР. Зайве говорити (і сьогодення це цілком підтверджує) наскільки він небезпечний для сусідніх з Росією держав. Об’єктивні аналітики відзначають: більшість населення Росії сповідує абсолютно антизахідні, антидемократичні цінності. І у цьому, як не дивно, не в першу чергу винне оте сумнозвісне зомбування телепропагандою – просто мова йде про архаїчне російське сприйняття світу. Нині ж, на величезну радість величезної кількості обивателів «от Москвы до самых до окраин», у них з’явився лідер, який почав відверто, з найвищої державної трибуни озвучувати те, в чому вони були переконані. А саме: всі українські майдани організовані американцями на шкоду й на зло Росії. Це оті кляті «звездно-полосые» сплять і бачать Росію слабкою й такою, що плентається у ар’єргарді світового цивілізаційного поступу. Так що Путін з’явився на політичній арені саме вчасно. Тому можна не плекати ілюзій стосовно того, що, мовляв, він постаріє, відійде від справ, а на його місце прийде людина, котра поділятиме західні цінності. Наявність таких суб’єктів у свиті – зовсім не в моді диктаторів, яким, безумовно, є Путін. Навпаки, він оточений людьми, які повністю поділяють його погляди стосовно України. Безумовно, хтось із них стане його «гідним наступником», оскільки сподівання на революцію чи на кремлівський заколот за нинішніх обставин наївні й даремні. На свій варіант Майдану Росія не спроможеться – замість нього, у відповідності з історичними традиціями «русского бунта», почнуться грабунки й криваві розбої. І якщо нинішня російська політична система не зміниться, кожен, хто прийде на зміну Путіну, стане таким же авторитарним правителем і так само проводитиме імперську політику.
Звичайно, нам би найкраще спостерігати за усіма російськими перипетіями десь збоку, але, як на зло, для будівництва нової російської імперії Україна є дуже важливим елементом. На жаль, і після розпаду СРСР Україна не відійшла цілком від Росії. Майже всі українські правителі увесь час грали з Росією (до того ж, за її правилами), вели усілякі підпільні переговори, дозволяли умилостивлювати себе різними подачками з розряду данайських дарів. Не знайшлося, на жаль, у нас свого жерця Лаокоона, який кричав би на повен голос проти цього. Або ж його просто не почули.
