Закон і люди: два приклади для ілюстрації

15.04.2014 11:10

Якось, вештаючись містом, зустрів свого колишнього колегу. Судячи з почервонілого обличчя і блиску в очах, він до нашої зустрічі уже побував у приємному товаристві. Ми теж непогано посиділи з ним в одному затишному закладі. Посиділи не лише за кавою. Коли виходили, мій супутник вже трохи заплітав язиком.

- Давай я проведу тебе до маршрутки, - запропонував я. - Д-до маршрутк-ки? - скривив він губу, - т-ти що? У мене ж тачка стоїть біля готелю. - Ти що...збираєшся сам їхати? - здивувався я. - А що? - хитнув головою знайомий, - ти що, дум-маєш, я п’яний? Та я, коли вип’ю, їжджу ще краще, ніж тверезий. Х-хочеш - поїхали зі мною! - Та ні, дякую, - відповів я і зрозумів, що переконувати його марно. Іномарка рвонула з місця. Я подумки побажав знайомому дістатися дому цілим і нікого не покалічи¬ти дорогою.

Випадок другий. Одна моя знайома довго була зайнята тим, що шукала собі... чоловіка-іноземця в Інтернеті. Я, бувало, підсміювався над цими її потугами, але дама виявилася наполегливою і, врешті-решт, домоглася свого - стала дружиною солідного німецького брокера. Носився він з нею, за її словами, «як з писаною торбою», виконував усі заба¬ганки... Одного разу вони рано-вранці виїжджали з приміської дороги на автобан. Місце безлюдне. На шосе - жодного авто. Поблизу - жодного поліцая. Нашій пані кортіло чимскоріш дістатися Мюнхена, і вона квапила чоло¬віка, щоб той не зупинявся перед виїздом на трасу. - Ну чого ти стоїш? - сердито запитала вона, - ніхто ж не контро¬лює! - Я сам себе контролюю, - твердо відповів гер Гофман (чи Нойман - уже не пригадую) і глянув на жінку сталевими очима.

Такі ось два протилежні приклади. З одного боку - доведена до абсолюту правова свідомість, з іншого - її повна відсутність. Не подумайте, мій знайомий - не екстремал і не фаталіст. Він - чоловік з солідним становищем у суспільстві, зразковий сім’янин, порядний громадянин. Та все це не заважає йому ігнорувати закони цього суспільства, зокрема, правила керування автотранспортом. Чим він при цьому керується? Можливо, нашим традиційним "Дасть Бог - пронесе"? Можливо, бачить, що так чинять інші? Адже штрафи за «п’яну» їзду її любителів не лякають, а від скоєного злочину можна досить легко відкупитися. Німецький гер бачить все в іншому світлі. У нього на генетичному рівні закріплене переконання, що правила і закони - розумні й доцільні, а їхнє виконання - категорично необхідне. Для німця дика сама думка про те, щоб відкупитися від поліцейського, не кажучи вже про те, щоб сісти за кермо «під мухою». Напевно тому на дорогах Німеччини панує порядок, а в нас іде справжня війна. Із втратами, чисельно співставними з жертвами під час бойових дій. І цей скорботний список щодня поповнюється…

Ігор Дуда