Не виключено, що серед улюблених пісень судді Дніпровського суду Києва Миколи Чауса є й «Утиная охота» А. Розенбаума. «Любить - так любить, гулять - так гулять, стрелять - так стрелять…», - мотив, що чудово відображає життєвий максималізм і прагнення отримати від отого життя якнайбільше. Поки є можливість.
От і цей юридичний достойник не став розмінюватися на дрібниці й заправив за свої дії «згідно з законом і внутрішнім переконанням» не багато, не мало – 150 тисяч «вічно зелених». З цілою купою банкнот, «законсервованих» у скляній банці, він і був схоплений правоохоронцями. Про це повідомили служби новин багатьох телеканалів. Але якщо якийсь важкохворий ідеаліст на радощах сплесне руками й вигукне: «Ну, нарешті! Справедливість восторжествувала! «Юриста завзятий», який прослизнув крізь сито люстрації, таки отримає своє!», то йому можна порадити: а) сісти зручно в крісло і розслабитися; б) різко вдихнути; в) повільно видихнути. А потім пригадати, чим закінчувалися всі попередні гучні затримування хапуг і користолюбців. Ці спогади навряд чи додадуть настрою і віри в торжество рідного українського правосуддя. Он заступник керівника спеціалізованої антикорупційної прокуратури В.Кривенко уже не виключає можливості втечі Чауса за кордон, оскільки той саме взяв відпустку, щоб відпочити від трудів праведних, а закон не дозволяє затримати його без згоди Верховної Ради. Ось так. Черговому спійманому на гарячому хабарникові ніби дається сигнал: «Ноги в руки і – втікай!». Важко відмовитися від думки, що між високопоставленими розкрадачами та корупціонерами і тими, хто начебто має боротися з ними, існує негласна угода: ми вас затримуємо, зчиняємо належний пропагандистський галас, щоб замилити очі довірливим «лохам», а ви тим часом активуйте «броню» своєї недоторканності, «напружте» своїх спритних адвокатів, трохи «прополіть» громадську думку і – bon voyage! Або ж - glückliche Reise! Словом, щасливої дороги! Генпрокурор, звичайно, обурено блискатиме скельцями окулярів і нарікатиме на недосконале законодавство, яке не дає змоги вас затримати, та ви ж розумієте, що це – правила гри. І серйозні люди у Верховній Раді та на Банковій теж розуміють…
Подібний «кодекс взаємовідносин», мабуть, таки існує. Інакше важко пояснити «режим найбільшого сприяння», який створюється для захищених недоторканністю сановних спритників, увесь переляк котрих обмежується оголошенням підозри про скоєння злочину і постановою про обшук.
…Цікаво, як почуваються отакі чауси та інші з їхнього кола (чи кодла?) у файному місті Тернополі – цьому своєрідному заповіднику неполоханих звірів, де все тихо-мирно, де звинувачення у тяжких злочинах «не прилипають» до підозрюваних точнісінько як підсмажена яєчня – до тефлонової пательні, де навчилися безболісно переживати страшні (дуже страшні!) вітри, що дмуть з Києва. Переживати і далі робити свої справи, як і належить солідним діловим людям. Робити спільну справу – це головне. Як там буде «спільна справа» італійською? Здається, cosa nostra.
