Жарт з вибуховим підтекстом
Сьогодні проходив повз морфологічний корпус медуніверситету, що на вулиці Руській, і помітив біля нього якесь незвичне пожвавлення. А також людей, які не були схожими ні на абітурієнтів, ні на їхніх батьків. Як дізнався пізніше, будівлю "замінували"...
Те, що число усіляких неадекватів нині зростає шаленими темпами (і не лише в нас, але таке враження, що передусім в нас), не підлягає сумніву. В знервованому й дезорієнтованому соціумі вони плодяться навдивовижу швидко й повсюдно. Те, що ми поволі звикаємо до різних проявів людської аномалії й починаємо сприймати її як неминуче зло - теж факт. Можливо, в цьому проявляється захисна властивість психіки - інакше недовго й до того, щоб з глузду з'їхати.
"Е, друже, не перебільшуй - іронічно усміхнеться хтось, - дякуй Богові, що живеш тут, а не в якомусь Іраку чи Афганістані, де такі випадки - до того ж цілком справжні, з вибухами в солідному тротиловому еквіваленті й розірваними на шматки тілами - такі ж звичні, як ранковий чи вечірній намаз. А тут... ну, вдарила сеча в голову якомусь придуркові, трохи "розворушив" тих, хто в той момент перебував у будівлі... його "вирахують"...все буде ОК".
Справді, коли все закінчується благополучно, можна й поіронізувати з пригоди. Приміром згадати фразу "собака с милицией обещала прийти" з "Ивана Васильевича...". Чотириногі помічники й цього разу були "при ділі" й сумлінно виконали свою роботу. Можна порозмірковувати над тим, чи не потрапить в коло підозрюваних (чи принаймні свідків)... академік І.Я. Горбачевський, який статечно сидить при вході в будівлю корпусу, закинувши ногу на ногу. Посадити його не посадять ("Да кто ж его посадит - он же памятник!"), але допитати можуть...
Жарти жартами, але... як говорив незабутній Аркадій Райкін: "Шутки шутками, но могут быть и дети". Адже люди, які виїжджають на такі виклики, ніколи не знають, що на них чекає попереду: черговий "фейк" чи щось значно серйозніше. І оскільки число ідіотів, які "розважаються" подібним чином, не меншає попри те, що їх таки "вираховують", неминуче виникає думка: а чи достатньою є міра покарання за такі "приколы нашего городка"? І чи не час уже десь в благодатній місцевості Жовтих Вод організувати спецпоселення (не хочу вживати одіозного слова "концтабір") для отаких "гумористів", а разом з ними - вбивць, злісних хуліганів, вандалів, гвалтівників, педофілів, шоферюг, які вбили чи покалічили людей, сівши п'яними за кермо... Нехай би там, за колючим дротом, варилися в одному казані, збагачували одне одного своїм духовним світом... Думаю, решті людей дихати стало б легше.
Але ж, чорт забирай, Європа, гуманізм, демократія, права людини... як же з цим усім? Точніше - без цього?
Європу, за словами англійців, німців, голландців, з якими доводилося спілкуватися, рано чи пізно доконає її толерантність до імігрантів і всіляких збочень.
Гуманізм до злочинців - це для дискусій теоретиків (саме теоретиків) на конференціях. а з точки зору їхніх жертв - такий же злочин.
Демократія (в її недорозвинутій формі) перетворюється в потурання злу.
Права людини - загалом, хороша справа. Але - саме людини, а не людиноподібних істот.
Якось мимоволі збився з жартівливого тону на похмуро-викривальний. То... коли там наступного разу "собака с милицией обещает прийти?"
Ігор Дуда