Злочин і кара

10.08.2015 19:35

Типова ситуація нашого сьогодення. Мажорний водій на «крутій» тачці, перебуваючи добряче «підшафе», порушивши всі можливі правила, вискочив на смугу зустрічного руху і зіткнувся з ВАЗом. Результат: водій ВАЗу – в реанімації на межі між життям і смертю, а «крутелик» відбувся переломом руки і кількома саднами. Ситуація ніби зрозуміла, і любителеві прокататися «з вітерцем» світить реальний термін вкупі з чималими матеріальними витратами на користь потерпілої сторони, але…

Не кваптеся. Від наших північних сусідів не раз доводилося чути фразу «Не имей сто друзей – имей одну наглую морду» - як визначення необхідної умови для досягнення успіху в житті. Але це не зовсім точно характеризує нашого персонажа. Нахабна пика у нього, звісно ж, є, але є й оті самі «сто друзів», ладних допомогти «порєшать», «отмазать» і т.д. І ось уже, наче за помахом чарівної палички, виявляється, що пив того нещасливого дня наш «крутелик» лише 1.5% -ний кефір (підтвердять свідки); що його авто рухалося трохи швидше за підводу; і що аварію спровокував чорний кіт, який раптово вибіг на дорогу (теж підтвердять свідки). Спіймати б отого котяру – та й до криміналу, та що з нього візьмеш…Бідолашний потерпілий, коли оклигає, побачить купу залізяччя, що залишилася від його ВАЗу, напише таку ж купу скарг і апеляцій, витратить ще більшу купу нервів аж поки, врешті-решт, не знайде втіху в думках на кшталт «Все так не буде» і «Бог усе бачить».

А ось як вирішують подібні життєві ситуації оті самі «господарі життя». На відміну від поданої вище абстрагованої рефлексії, цей випадок довелося не так давно спостерігати, так би мовити, live.

Шум за вікном тролейбуса змусив мимоволі глянути на вулицю. Просто біля автобуса загальмував блискучий темний BMW. Побачивши такі авта, власники скромніших «копійок» чи «девяток» воліють якнайближче притиснутися до тротуару й знизити швидкість до пішохідної. Та, як виявилося, не всі. «Шістка», яка просто перед іномаркою вискочила з бічної вулиці, очевидно, почувалася досить «крутою». Машинам, як і людям, властиво помилятися. Блискавично обігнавши зухвальця, BMW зупинився га десяток метрів попереду нього. З іномарки поволі виліз її власник з характерною фізіономією, на яку природа явно пошкодувала праці. Кинувши щось своєму супутникові у салоні, рушив у бік «шістки». Він не квапився. На ходу пригладив «їжачок» на голові. Рвучко розчинив двері «шістки». Щосили вдарив ногою під ребра водієві. Потім повернувся і так само неквапливо пішов до свого авта. Ще через мить BMW стрімко рушив з місця.

Ось так. Безнадійно зіпсутий відчуттям вседозволеності та безкарності нахабний «бик» не став витрачати час на усілякі зайві формальності, фіксацію порушення на відео, пошук свідків і т. д. Натомість оперативно і адекватно (на його погляд) покарав того, хто виявив до нього «неповагу». Виступив одночасно як слідчий, прокурор і суддя. Засилля і панування таких типів – чи не найбільша моя претензія до політичного утворення під назвою українська держава. Питання: а як у подібних випадках карати його самого? Надія на «справедливий і гуманний», як свідчить безліч прикладів – менш ніж мізерна. Йти шляхом героя Михайла Ульянова у «Ворошиловському стрільці» й шукати щось далекобійне, безшумне й потужне? Теж підходить далеко не кожному…То що ж робити?

Ігор Дуда