Знову – про ту саму мову

Так, знову доводиться говорити про неї: солов'їну, світанкову, калинову і ще там яку...

Почув я її у вигляді репортажу зі змагань плавців на Олімпіаді і, зізнаюся, стало мені її трохи шкода. Вже давно звик, що її перекручує на свій "фізруківський" лад у футбольних студіях знаний тележурналіст і за сумісництвом - наш краянин (одне лише його "каміння будемо збирати восени" чого варте, не кажучи вже про  інші мовні перли та хронічні "Е-е-е-е-е-е.." та "Ну ось" через кожне друге слово). За рідну мову, за її дедалі ширше впровадження у наше життя (аж дивно трохи звучить), доводилося чути, нині наполегливо бореться свідоме чиновництво. Бореться нерідко за принципом "Пошли дурня Богу молитися - він чоло розіб'є".

Почутий мною фрагмент репортажу зі змагань у Токіо - судячи з усього, один з епізодів цієї героїчної боротьби. Залишу вже осторонь, що французьке прізвище Desplanches читається Деплянш, але аж ніяк не Деспланчес - ну, вивчала людина в школі англійську, що вдієш... Але коли чуєш, що плавчині "перебрасуються враженнями" після запливу або ж про те, що "його успіхи саме оттуда", то, даруйте, шляки трафляють. Зрештою, дивуватися особливо нічому - таким чином розмовляє більшість нашого етносу. Отож коли, приміром, в достатньо напружені моменти художніх фільмах про АТО чуєш канонічну "гладкописну" українську мову ("отакої!", "і поготів", "тобі буде непереливки" і т. д.), то сприймаєш це як щось неприродне, штучне. А відтак - і втрачаєш довіру до того, що діється на екрані.

"Оттуда" - і численні питання до нинішньої мовної політики і передусім до тих, хто її проводить...