Возведення конкретних людей в ранг світочів – доволі цікавий процес. Дуже часто одухотворений і спрямований у недосяжну для багатьох далечінь погляд не має нічого спільного з реальною особою, яку пхають на постамент як чергового ідола. Більше того – якби він сам або ж ті, хто його близько знає, могли порівняти справжню особу із створеним навколо неї міфічним туманом, то вони були б щиро подивовані, або ж сором’язливо опустили б очі. Та нічого не вдієш – людство просто не може існувати без красивих міфів.
…Жив у Німеччині часів Веймарської республіки хлопчина на ім’я Хорст Вессель. Отримав хорошу освіту, цікавився музикою і поезією і був прихильником нацистської партії. Причому прихильником активним – вступив до організації штурмовиків СА. Та, попри бурхливу політичну діяльність, молодий «істинний арієць» знаходив час і для справ суто особистих. Зокрема, познайомився з 18-річною повією і став жити разом з нею в квартирі на Александрпляц, центрі нічного життя Берліна. З самого початку між господинею квартири і Векселем стосунки не склалися – той не сплачував квартплату. Між ними часто спалахували сварки, і закінчилося все тим, що одного вечора Вессель отримав у квартирі важке вогнепальне поранення у голову і невдовзі помер. Фатальний постріл зробив член німецької компартії, якому поскаржилася на нахабного квартиронаймача господиня помешкання. В ту пору в Німеччині сутички між нацистами і комуністами виникали будь-де і з будь-якого приводу, обивателі звикли до них і сприймали без особливого інтересу. Тож і ця історія могла б залишитися лишу у поліцейських протоколах. Могла б, якби не один нюанс: у перерві між маршами зі смолоскипами, вуличними побоїщами та інтрижкою з повією Вессель написав текст до нацистського бойового гімну. Цей витвір пізніше отримав назву «Угору стяг!» і став офіційною піснею нацистської партії під назвою «Пісня Хорста Весселя». Отож геббельсівська пропаганда не могла змарнувати такого шансу й відразу почали ліпити з Весселя образ героя і мученика. Під час його похорону з промовами виступили кілька лідерів NSDAP, зокрема Геббельс. Потім були видані книжки про Весселя тиражем понад 30 тисяч. Коли нацисти прийшли до влади, на могилі Весселя було споруджено меморіал, який став місцем щорічного паломництва. Його навіть порівнювали з Ісусом Христом.
Показовим у даному випадку є те, що нацистська пропаганда, загалом, не винайшла нічого нового, а лише зі своїми варіаціями повторила те, що не раз робилося і до, і після неї: вибрала з натовпу більш-менш підходящу для своїх цілей особу і взялася щосили курити їй фіміам і прилаштовувати німб над головою. Дбайливою рукою несприятливий фон (зокрема, юну путану) було прибрано, і герой постав у своєму сліпучому блиску. Ця технологія діяла тоді – діє й тепер.