Сьогодні першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку виповнюється 85 років. У віці, який для переважної більшості його співвітчизників є недосяжною мрією, чимось на кшталт комунізму, шлях до якого Леонід Макарович колись прокладав своїми трудами на посту головного компартійного ідеолога республіки, він зберіг ясність думки й мови. Плюс - достатньо енергії, щоб періодично висловлюватися стосовно того, що відбувається в країні. В тій країні, яку він, за його словами, першим взяв на руки немовлям і несе дотепер...
Хм... взяв на руки... Розумію, що це порівняння видасться неточним, некоректним, навіть блюзнірським, але... чи можна уявити, що першим канцлером повоєнної Німеччини, яка ще лежала в руїнах, став... Йозеф Геббельс? Нагадаю - головний ідеолог і пропагандист "третього рейху". Таке, скажете, категорично не було можливим - Західна Німеччина (під пильним контролем країн-переможниць) послідовно і неухильно проводила політику денацифікації, а сам Геббельс не став чекати, коли його посадять на жорстку лаву підсудних, або ж ще гірше - підвісять ногами догори (як Муссоліні) і сам вкоротив собі віку. Борони Боже, не роблю жодних натяків, а навпаки - бажаю першому Президентові ще довгих і щасливих років життя, але... пригадаймо, що до початку 90-х, коли ще не було заведено стояти у церкві зі свічкою, смиренно схиливши голову, товариш Кравчук був справжнім комуністом і вірним ленінцем. І вимагав того ж і від своїх підлеглих. Причому, вимагав доволі жорстко, адже ідеологічний пресинг в Україні відчувався досить сильно. Недаремно тоді говорили: "Москва відкушує палець - Київ відрубує по самий лікоть". І був тоді у товариша Кравчука єдиний бог - Лєнін (саме так), якого він, за його словами, дуже поважав. Та ось на зламі 90-х зашуміла-завирувала країна. Захиталися, здавалося б, непорушні основи. А крім іншого, виникла мода ходити до церкви і хреститися. І тут раптом перед враженою громадськістю постав Леонід Макарович із молитовно складеними руками і з сяючим німбом над головою. Метаморфоза була настільки несподіваною і разючою, що вимагала негайних пояснень. І вони не забарилися. Ще вчора, виявляється, товариш Кравчук «не мав усієї інформації», а от нині у пана Кравчука вона з'явилася. З'явилася і обумовила негайну зміну забарвлення і відхрещення від попередніх догм. Цим самим Леонід Макарович не лише пояснив власне чудесне перевтілення - він вказав шлях іншим партійним функціонерам, котрі взялися завзято виспівувати державний Гімн, приміряти вишивані сорочки і хреститися складеними у пучку пальцями.
Ось в цьому, можливо, і слід шукати коріння багатьох наших нинішніх проблем і бід. І - віддати належне "акушеру-гінекологу", який був присутнім при народженні нинішньої України. Звідти - властивість думати одне, говорити інше, а робити - ще інше. Звісно, не можу залізти в голову вправного шахіста і досвідченого майстра лавірування між краплинами дощу, але не виключаю, що наступного дня після обрання Президентом він цілком міг подумати: "Я знову обвів цих дурнів навколо пальця".
Стоп. Це ж роздуми з нагоди "круглої" дати публічної та шановної особи, а виходить ледь не проголошення обвинувачення... Усе сказане зовсім не заперечує харизми і суто людської привабливості Леоніда Макаровича. Він природно і симпатично виглядав і в товаристві Б.Єльцина та Дж. Буша-старшого, і серед жіночок Тернопілля, куди завітав після несподівано невдалої виборчої кампанії 1994 р. "Ой, чого ж ви нас покинули!?" - пригадую, ледь не голосила тоді якась надміру екзальтована селянка, попутно намагаючись поправити гостю галстук. "Та де ж я вас покинув - ось я тут, серед вас", - із осяйною усмішкою і теплотою в голосі відповідав уже екс-Президент. Через деякий час неодмінним знаряддям для цієї жіночки і для багатьох їй подібних став візочок під назвою "кравчучка" - неологізм, що завдячує своїй появі Л. Кравчуку. А як невимушено (і майстерно) він танцював з молодою на сільському весіллі, куди його запросили господарі. А ще з власних вражень можу додати, що його обличчя, звернене до співрозмовника з виразом уваги і доброзичливості, одразу ж "пригальмовувало" бажання задати якесь надміру гостре чи навіть не дуже тактовне запитання (можливо, теж елемент давньої виучки?). І тепер, слухаючи його, багато з чим можна погодитися, хоча досвідчений "слаломіст" вправно намагається оминати не дуже зручну тему власної відповідальності за нинішній стан справ в Україні. Немовля, яке він тримав на руках в момент його народження, уже досягло зрілого віку, однак живе, обтяжене купою вроджених і набутих неврозів, родових плям і поведінкових розладів. І з приводу цього до Леоніда Макаровича Кравчука може виникнути багато запитань - вкупі з вітаннями з поважною датою і побажанням "Многая літа!"