«Ми, українці, амбівалентний народ», - це визначення що прозвучало з вуст політичного оглядача в студії одного з телеканалів, могло б збентежити малообізнану й не надто освічену людину.

Справді, це добре чи погано: бути амбівалентним народом? Цій характеристиці можна тішитися чи навпаки – спалахувати благородним патріотичним гнівом? Звучить ніби по-науковому солідно  й навіть красиво, але… приміром, слово «діарея» теж фонетично скидається на милозвучне жіноче ім’я,  однак… кожен добре знає, що воно означає. За інформацією Вікіпедії, амбівалентність – це суперечливість у ставленні до чогось, двоїстість чуттєвих переживань, яка виявляється в тому, що один і той самий об’єкт викликає у людини протилежні почуття. Ну, чого-чого, а двоїстості та суперечливості в нашому житті більш ніж достатньо. І ота фраза експерта в студії була мовлена явно не з компліментарною метою, оскільки мова йшла про таку насущну проблему, як ухиляння від сплати податків. Отут і починається один із проявів отої самої сумнозвісної амбівалентності. Ми всі так одностайно прагнемо в Європу, так рвемося до неї, так мріємо про безвізовий режим, що у цьому шаленому натхненні якось забуваємо, що сумлінна сплата податків – один з наріжних каменів західної ментальності. І, відповідно, порушення і зловживання у цій сфері – тяжкий юридичний гріх. Українці ж хочуть і європейцями почуватися, і водночас дозволяють собі фривольне ставлення до сплати податкових сум. А суспільна думка щодо порушників зовсім не є негативною – навпаки, нерідко можна почути: он який спритний хлопець – і від баби втік, і від діда втік…А над тим, що ота «спритність» згубна для соціальної політики ми схильні замислюватися чи не в останню чергу.

Сказане вище – далеко не єдиний вияв отої нашої двоїстості та суперечливості. У нас постійно триває кривава вакханалія на автошляхах і міських вулицях – не в останню чергу через національну традицію сідати за кермо у «підігрітому» стані. Ми ж продовжуємо ставитися до цієї звички багатьох «шоферюг» поблажливо, вибачливо, з розумінням і навіть співчуттям, мовляв, ну хильнув трошки чоловік для настрою, ну що тут такого…І законодавство наше у цій царині, попри підвищення суми штрафів за «п’яну» їзду,  залишається одним з найм’якших у Європі – ну, не будуть же верховні мужі під куполом у стольному Києві аж надто затято пиляти під собою гіляку… Вони і їхні «мажорні» дітки теж полюбляють прокататися з вітерцем. Тому недаремно з’являються повідомлення про злісних порушників, яких неодноразово затримують. А вони і далі собі їздять, а поліція й далі акуратно складає протоколи…

Ну, а як вам щоденні прокльони на адресу корупціонерів на всіх рівнях  вкупі з таким же всезагальним щоденним практикуванням у рамках схеми «дав – взяв»? Чи таке ж всезагальне засліплення облудною риторикою демагогів і популістів у передвиборчу пору? Або ж бездумне вирубування лісів, загадження рік і всього довкілля на тлі тужливих співів про калину, садок вишневий і чистеньку водицю з отчої криниці? Куди і як далеко ми заїдемо з усім цим? Тут саме на часі знову зазирнути у Вікіпедію і зазначити, що згадана  амбівалентність деякими вченими-психіатрами розглядається як одна з ознак початкового стану шизофренії. Далі буде?

Ігор Дуда