Бруківка, вимощена у Тернополі за Австрії, витримала Польщу, витримала радянський період, та не витримала… українців при владі. Однієї «чудової» миті хтось раптом вирішив, що добротна австрійська бруківка, що надавала Тернополю особливого шарму і зберігала подих історії, уже відслужила своє і її треба замінити. Так почалася тернопільська «бруківкоманія».
Торік намагалися також «вдихнути» нове історичне життя у Валову — одну з найдавніших вулиць Тернополя, що вціліла після Другої світової війни. Після такої «реанімації» частина старовинної бруківки з Валової зникла. Залишилася тільки вузька стежинка, що явно дисгармонує з новою сучасною бруківкою, викладеною поруч. Цього року забрали бруківку з-під двоаркового залізничного мосту. Не будемо зачіпати пішохідний перехід, який під час цієї «дорожньої операції біля «шостого» магазину» звузили до неможливості, що двом колоритним паням не розминутися, це тема іншої публікації, але який сенс міняти добротну австрійську бруківку, що простояла ймовірно 140 років (у 1870 році в Тернополі відкрили залізничну колію, приблизно тоді ж облаштовували дорогу), на сучасну, гарантійний термін якої 25 років?.. Очевидно, що є. Міська влада запевняє, що її використають в інших цілях, можливо, для облаштування зупинок, де проходить важковаговий транспорт. А під мостом мало «важковагового транспорту» проїжджає щодня? Старовинна бруківка, яка витримала майже півтора століття їзди, витримала б ще не менше. Безумовно, її потрібно було підправити, але зробити це треба вміти і хотіти…
Очевидці пригадують, як у післявоєнний час у Тернополі перемощували на Загребеллі львівський гостинець — таким гарним словом колись називали основний шлях, що йшов через місто і з’єднував його зі світом. З ран-нього ранку до пізньої ночі брукар Ткачук на дерев’яному цурпалку замість однієї ноги, яку втратив на війні, старанно і рівненько викладав бруківочку до бруківочки… Не дивно, що гостинці колись служили століттями. Де нині такі майстри?
В Європі бруківка, яка відслужила багато років і відшліфована від використання, цінується значно вище. Кажуть, за один такий «кінський лоб» дають 5 євро, а квадратний метр старовинної бруківки вартує 100 євро.
В Італії, як зіницю ока, оберігають старі мощені давньоримські шляхи, яким дві тисячі (!) років. Зберегли середньовічну бруківку у Польщі. Зберегли у Чернівцях, зберегли славнозвісну «стометрівку» в Івано-Франківську… Коли два роки тому у Львові подейкували, що стару бруківку, яку піднімають з-під асфальту (відомо, що у радянські часи бруківку «закатували» під асфальт, у Тернополі, скажімо, «закатана» частина дороги, що веде від дамби на масив «Дружба») продають місцевим багатіям для обробки власних маєтків, облаштування приватних зон відпочинку, львів’яни почали активно обурюватися, причому не тільки у соцмережах. Тож нині вулиць, вимощених саме старовинною бруківкою, там нині стає більше, а факти крадіжки бруківки фіксують і намагаються припинити небайдужі мешканці Львова. А ми продовжуємо пасивно спостерігати, як наше місто поступово втрачає свою історичну привабливість, набуваючи безликих обрисів.
Оксана Гончаренко, Нова Тернопільська газета
