Цікаво, все-таки: отой клятий  Омікрон  ще прогресує,  вийшов на плато, чи вже іде на спад? Судячи зі щоденних зведень - захворюють понад тисячу на добу, вмирає теж немало, лікарні браку пацієнтів не відчувають...

І водночас на одному з сайтів довелося прочитати інформацію про те, що  11-12 лютого в рамках реалізації проєкту "Пізнаймо один одного – українці в Сувалках, поляки в Тернополі" у "файному" місті пройдуть Дні польської культури. Програмою, крім заходів з урахуванням "ковідної" специфіки - бібліотеки під відкритим небом, презентації страв польської кухні - теж на вулиці, точніше, на центральній алеї бульвару Тараса Шевченка (сподіваюся, не згадається в непідходящий момент гостям його "Кари ляхам, кари!") - передбачені й фотовиставка в Українському домі "Перемога", а також  перегляд вистави "Гормон кохання, або Тестостерон" у Тернопільському драматичному театрі. Назва останньої  заінтригувала, як і анонсований жанр: "занадто відверта комедія".

Воно б, звичайно, можна було "купитися" на таку "замануху" - тим більше, що так звану "Вовину тисячу" начебто можна використовувати й на відвідини театру, але... трохи стримує спогад про візит  в той же театр десь півтора десятки років тому - на виставу молодіжного театру з також польського Ельблонга. Людей тоді, пригадую, зібралося чимало. І їхній увазі було запропоновано... ну, щось настільки експериментальне і авангардистсько-чудернацьке, чого раніше провінційна тернопільська публіка, мабуть, не бачила. Глядачів було запрошено на сцену, і вони, за задумом творців отого  шедевру, мали стати співучасниками дійства. Його сенсу я особисто, як не намагався, не збагнув, і це, зізнаюся, навіть трохи рознервувало - ну, невже я настільки твердошкірий, нездатний сприйняти алегорію, іносказання... На відміну від мене, знаний у місцевих наукових колах професор, як я помітив, не терзався такими  переживаннями і  не дуже переймався  незвичайним дійством, яке розігрували поляки - він просто мирно закуняв у своєму кріслі, а його окуляри так само мирно сповзли з перенісся на кінчик носа...

Сутність подібних вистав нещодавно дохідливо розтлумачив у випуску новин місцевого каналу молодий і, вочевидь, теж дуже захоплений  продукуванням отих іносказань і алегорій чоловік. Він, пригадую, сказав приблизно так: "Ви можете не зрозуміти того, що побачите, але головне - щоб воно вас схвилювало".

Воістину кажуть: вік живи - вік учись. Мені, недалекому і, можливо, примітивному, досі здавалося,  що хвилювати може те, що розумієш...