Новина на одному з сайтів новин свого часу неабияк зацікавила. "У березні пенсіонер Валерій Федорович взяв свою рушницю і відкрив вогонь по ворожому винищувачу Су-34, який обстрілював Чернігів. Літак впав, а наш герой отримав нині медаль "За сприяння в охороні державного кордону", - йшлося в повідомленні.
Інформація, як на мене, здатна добряче заінтригувати. І викликати чимало запитань. Розумію, що воєнний час - не найкраща пора для вправляння в іронії та загалом для гумору. Хоча, чого гріха таїти, добряче насміялася наша пропаганда з російських орків на початку війни- і недолугі вони зовсім, і необізнані з обстановкою, і пруть вперед тупою масою "гарматного м'яса", і вже ось-ось витуримо їх під дружній сміх за межі України... Чимало в цьому було правди, але й немало такого, що можна охарактеризувати як палке прагнення видати таке бажане нам усім за вже дійсне. Допомогло це чи нашкодило? Вирішувати нині всім нам і кожному окремо...
Інтрига згаданої вище новини полягала, по-перше, в дивовижній вразливості російського винищувача - ну, просто якийсь тобі Ан-2 "кукурудзяник" з 40-хроків, який можна було збити ледь не з ... рогатки. Майже як у гуморесці незабутнього Павла Глазового ("Видно трапився охлялий кабанець. Ррраз! по черепу торохнув — і кінець"). Може навіть виникнути вже зовсім "шкідницька" думка: навіщо ж нам всі оті "Стінгери" та інші зовсім не дешеві зразки західних зенітних high-tech, якщо, виявляється, з рашистською авіацією цілком здатна впоратися рушниця у вмілих руках.
Тепер - про оті вмілі руки (і влучне око). Точніше, про відзнаку, яку вони заслужили. На згадку знову спадає приклад з класики - даруйте, радянської: "Глядь - и орден, как с куста!". Це - про солдата Васілія Тьоркіна з дуже популярної свого часу поеми А.Твардовського, який, пригадується, теж примудрився збити ворожий літак пострілом з гвинтівки. Тільки от нагороди за "соколине око" вигаданий Вася Тьоркін і наш пенсіонер Валерій Федорович отримали різні: той - орден, а цей - медаль "За сприяння в охороні державного кордону". Не збираюся применшувати значення останньої і, до того ж, не знайомий зі статутами військових нагород, але видається, що збитий та ще й пострілом з рушниці сучасний винищувач, та ще й людиною, яку зовсім не змушували до цього її службові обов'язки, вартують якщо й не звання Героя України (хоча, якщо подумати...), то вже точно - якогось із найвищих державних орденів. Адже скільки бід міг принести отой клятий Су-34, якби його - "Бах!" - і не "приземлили".
Тепер - про оте "Бах!". Знову читаю рядки повідомлення: "пенсіонер... взяв свою рушницю і відкрив вогонь по ворожому винищувачу Су-34... літак впав." Знавці юридичної казуїстики, напевно, не дадуть збрехати: ще зі Стародавнього Риму відома формула Post hoc non est propter hoc (Після цього не означає внаслідок цього). Себто, не завжди присутній причинно-наслідковий зв'язок між, на перший погляд, послідовними подіями. Порівняно скромна відзнака подвигу пенсіонера (а як інакше назвати збиття сучасного винищувача практично голіруч?) говорить на користь того, що компетентні органи, можливо, не пов'язують безпосередньо його стрільбу в напрямку літака і його наступне падіння.... Може, й так, а може й ні. Мета оцього мого ніким не санкціонованого "розслідування" - не применшити значення вчинку Валерія Федоровича (не знаю, чи Федорович - прізвище чи по-батькові). Радше є намаганням прочитати між рядками "скупуватого" на слова повідомлення. Ну, а щодо російського Су-34. Нехай наступного разу його чи когось із його зграї "приземлять" навіть... кинутою каменюкою - ніхто проти цього не заперечував би...
