Можу привітати себе (та інших традиційних читачів друкованих видань): у цьогорічних передсвяткових вітаннях знаних людей краю я не знайшов словосполучення «тимчасові труднощі».

Не знайшов, можна сказати, на щастя для власного настрою, оскільки отой заяложений штамп віддавна викликає щось схоже на нудоту. Безумовно, є поміж побажаннями Божої благодаті та милості й заклики до жертовності задля України, але сховані вони у сувої інших традиційних різдвяних фраз і на роль домінантної ідеї не претендують - чого-чого, а вже жертовності, якщо вважати такою хронічні проблеми і таке ж хронічне тримання на плечах зацикленої на самій собі рідної влади, нашому народу вистачає. З надлишком. А от отих самих осоружних "тимчасових труднощів" наразі не зустрів у жодному виданні. Мабуть, тим, які з урочистим виглядом і з батьківською усмішкою прагнуть прикрасити собою титульні сторінки, вже й самим зрозуміло, що не варто передавати куті меду  і зловживати тим, чим зловживати зовсім не варто.

Якщо ж трохи заглибитися в історію, то розвивалася ота тема "тимчасових труднощів" ще з тих часів, коли хронічна нестача продуктів та більш-менш пристойних товарів легкої промисловості у магазинах теж називалася «тимчасовою», викликаною необхідністю протистояти світовому імперіалізму. Ось здолаємо цих клятих імперіалістів – і заживемо їм на заздрість. Імперіалістів здолати так і не вдалося, а країна, що декларувала «все в ім’я людини і все для блага людини », доживала останні місяці з талонами на мило і шкарпетки та озвірілими чергами за найнеобхіднішим. Проте випробувана часом фразеологія переповзла із СРСР у незалежну Україну.  На початку 90-х  у вітаннях трудівникам полів і ферм  від районного керівництва  висловлювалася тверда впевненість, що «тимчасові труднощі» невдовзі минуть, і наш працьовитий (далі йшла ціла верениця інших достоїнств) народ заживе гідним життям. Ті самі «тимчасові труднощі» миготіли перед очима і в наступне десятиліття, коли побіжно переглядав вітання місцевих можновладців, уже сидячи в кріслах відповідального секретаря і літредактора різних видань.

Декілька років тому наш тодішній Прем’єр закликав спільноту вчергове «затягнути паски», що означало старт нового витка «тимчасових труднощів». Для нього це обернулося  урочистим, хоча й малоприємним винесенням з-за  трибуни Верховної Ради, однак цей прикрий індивідуальний казус не йде в жодне порівняння з відчуттями мільйонів громадян, схоплених за горло грабіжницькими тарифами і цінами. Таким є реальний стан справ, який визначає нинішнє місце України у європейському домі – он там, біля самісінького порога, або ж і за ним.  І винні в цьому передусім ті, хто 28 років перебував біля державного штурвала. Очевидно, науку державної навігації вони опануває не дуже добре. Або, що ще вірогідніше, були і залишаються здебільшого зацикленими на вирішенні особистих і «сімейних» справ. Ось їх «тимчасові труднощі» ніяк не зачіпали й не зачіпають – інакше всі ми на 29-ім році незалежності не борсалися б у болоті невизначеності, а вже вийшли б на більш-менш твердий шлях з чіткою перспективою.

Ігор Дуда