«Україна та Українці» — спільний проєкт Музею Гончара та GUNIA Project, що реалізується за підтримки МЗС України. Це видання мистецького альбому обсягом 130 аркушів, куди увійшли світлини, замальовки Івана Гончара та авторський художній шрифт для текстів.
Сучасний етап в історії України драматичний та водночас сповнений великого потенціалу. У час повномасштабної війни триває докорінна трансформація цінностей: Україна формулює свою нову актуальну ідентичність, остаточно повертає себе на спільне з Європою та світом культурне поле. Видання «Україна та Українці» є потужним висловлюванням, що презентує Україні та світові справжню тканину національної пам’яті — збережену, відновлену та осучаснену.
У виданні представлені всі регіони України, але найбільша увага приділена тим місцевостям, які найбільше постраждали від гуманітарних і техногенних катастроф минулого століття, а також після руйнацій нинішньої російсько-української війни. У такий спосіб музейники, творчі особистості, культурні менеджери та науковці хочуть представити світові українську культурну спадщину та візуалізовану історичну пам’ять.
«Альбом є важливою точкою опори для активної частини українського суспільства, кожного, хто нині готовий дослідити свій рід та зберігати пам’ять про нього, охороняти культуру та історію українського народу. Він також видається для сучасних українських етнологів, антропологів, фольклористів, музейників, культурологів та митців», — розповідають Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, засновниціGUNIA Project.
Іван Гончар мав візію створити ілюстративну історію українського народу — проявити історико-культурну самобутність різних сіл і міст України, що стрімко зникала на його очах, показати естетичне багатство української нації у вбранні, типажах, ремеслах, звичаях, архітектурі та мальовничих краєвидах через давні світлини. Тому метою проєкту «Україна та українці» є підвищення інтересу до культурної спадщини України та обізнаність про наше коріння, а також посилення відчуття спорідненості українців, що базується на спільних цінностях.
На міжнародній арені видання працює як потужний інструмент культурної дипломатії України. Він є іміджевим висловлюванням, що презентуватиме державу, як на рівні офіційних заходів, протокольних зустрічей, так і у форматі soft power, на представницьких майданчиках, як старт до глибшого та ґрунтовнішого діалогу про Україну.
Супроводжує чергове видання вибраних аркушів з 16-томного альбому Івана Гончара «Україна та українці» і добірка листівок. Вони побачили світ у період російської агресії проти України, коли відбувається переосмислення історії і масштабів культурних та людських втрат XX-XXI століття. Саме тому автори привертають увагу до культурної спадщини тих місцевостей, які зачепила нинішня війна.
У добірці листівок присутні топоніми, назви населених пунктів та регіонів, які звучать у світових репортажах про Україну: Гостомель, Одещина, Бородянка, Чорнобиль, Київ, Запоріжжя, Харків, Конотоп, Васильків, Слобожанщина, Крим. Добірка також містить ті гучні імена, які роблять славу Україні. Серед них — найсильніший чоловік у світі, шестиразовий світовий чемпіон із боротьби Іван Піддубний (1871–1949).
Вибрані листівки також візуалізують мальовничі моменти сімейного та культурного життя XX століття в різних регіонах України: весілля, родина, народне вбрання, архітектурні пам’ятки.
Команда проєкту
Петро Гончар, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»
«Відомо, що Іван Гончар останні тридцять років свого життя був у опозиції до радянської влади й носив тавро «буржуазного націоналіста». Це було в час, коли після хрущовської «відлиги» «закручувалися» найменші прояви демократії, національного самоусвідомлення. У хід пішли телефонні погрози, підпали, шантаж та провокації, а потім пропозиція КДБ: або публічно відмовитися від своїх поглядів і мати все, що треба для митця, — і славу, і замовлення, і багатство, — або постійно жити в ізоляції, фактично під домашнім арештом. І, мабуть, якби він вибрав перше, то мало б хто його засуджував: більшість його знайомих та друзів на той час уже були залякані, а найактивніші сиділи по тюрмах, і батько не мав майже ніякої моральної підтримки. Ситуація була настільки гнітюча й безнадійна, що світло проглядалося тільки в пропозиціях КДБ. Та Іван Гончар вибрав найтяжче й найчистіше — служіння правді. А надихала й підтримувала його в цьому безмежна любов до свого народу».
Марина Гримич, наукова кураторка видання
«Я — людина, що все своє свідоме життя працює з текстами традиційної культури, але… переважно з текстами словесними. У цьому проєкті мені випала щаслива нагода пірнути у світ української візуальної культури і працювати з іншою категорією текстів, де часом цілком зрозумілі, а часом загадкові сюжети закарбувалися в старих фотокартках. Їх пристрасно збирав Іван Гончар, починаючи з 1960-х, дбайливо відбирав найважливіші, на його думку, до свого багатотомного альбому, з любов’ю оздоблюючи його власними малюнками й лишаючи лапідарні коментарі, спеціально розробивши для цього художній шрифт! Ці візуальні сюжети дуже різні. У них і наша естетика, і наша культурна спадщина — матеріальна й нематеріальна, на жаль, значною мірою втрачена, у них також історичні уроки XX ст. і навіть зашифровані меседжі від Івана Макаровича до нас, нинішніх, з яких я б назвала головним такий: пам’ятаймо!»
Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, засновниці GUNIA Project
«Ми надихаємося надбаннями українського та світового декоративно-ужиткового мистецтва. У своїй творчості ми інтерпретуємо естетику різних історичних епох і підтримуємо подальший розвиток ремесел. Ми вважаємо важливим демонструвати українське мистецтво на світовій арені.
Ми розуміємо важливість видання такого альбому в нинішній момент, оскільки прагнемо повністю заново відкрити український код для наших майбутніх поколінь і зробити український голос почутим і впізнаваним у світі.
Тому ми з радістю та натхненням об'єднуємо зусилля з Музеєм Івана Гончара, щоб реалізувати цей проєкт»
Анна Куц, дизайнерка та артдиректорка видання
«Як показує історія, у найскладніші часи культурний розвиток пришвидшує свій темп у геометричній прогресії. Здавалося б, ресурсів та можливостей стає менше. А ця гостра мистецька протидія актуалізується, як ніколи. Вона була рупором і в часи шістдесятників, із жахливим режимом знищення всього, що підлягало під відокремлення радянського й заявки на незалежне українське. За що ми (якщо можна від усіх скажу) вдячні Івану Макаровичу. Бо його праця впродовж усього життя збереглась, не знищилась, не була спалена. А існує зараз, сьогодні, і це диво! І саме сьогодні, на мою думку, важливо піднімати всі архіви, усі можливі матеріали, котрі ще раз нам нагадають: хто такі українці. Як ми формувались і дати відповідь на запитання «А як ми будемо формуватися надалі?». Останнє — риторичне для кожного з нас.»
Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»
Gunia ProjectБлагодійний фонд імені Івана Гончара
