На фото молоді ви зовсім, дивитесь звідкись здалеку,
Вам у село би зараз рідне десь, на дискотеку,
А ви - в вогонь, в осколки, в рвані рани, в смерть
Її на фронті довго кликати не треба,
Вона повсюдно - на землі й у небі,
І нею все наповнене там вщерть,
І треба ж так, щоби тихеньким Гориглядам
Її мертвотний подих довелося відчувати
Подвійно - наче однієї ще замало їм біди,
І думка дика - що тепер це вже не Горигляди,
А вкриті пеленою горя Горегляди,
І рідним двох звитяжців спокою довіку не знайти
Біда, біда тяжка на Україну впала,
Он - ще двох хлопців молодих від неї відібрала,
Що 22 і 29 років? Попереду ж було все життя,
Але - розпорядилась доля клята,
Що із салютом будуть в землю рідну їх ховати
Залишився лиш погляд з фото - ніби вістка з небуття,
А в нім - і втома, і легенький смуток, і надія,
А, може, про оту, що залишилась вдома, мрія?
А, може, й думка, щоб сьогодні "пронесло"?
Не "пронесло" - сліпа здебільшого жорстока смерть буває
Без жодних правил свої жертви вибирає,
Тому у горі ваше рідне все село,
А разом з ним - і ті, у кого душі ще не зачерствіли,
Війна для кого - не можливість для "розкрутки діла",
А те, чим є - кривава рана й величезні розміри біди.
А як прийшла вона у тихі галичанські Горигляди,
Частинку серця кличе совість в себе відірвати
І зі словами співчуття відправити туди...
