Бродячи по Інтернету натрапив на досить цікаве звернення одного з кандидатів на посаду міського голови. Здавалося б, ну ще одне звернення ще одного кандидата, і що?

Проте, поява подібного звернення не викликала б у мене здивування, якби не автор та предмет самого звернення. Автором виступив свого часу знаний суспільно-політичний діяч, про суто політичну діяльність якого за останні років 10 не так вже й багато відомо. Так, був депутатом Верховної Ради першого скликання, а далі пелена невідомості. Викладацька діяльність, здається щось написав. І все. Предметом же звернення стала, поїдена міллю, ідея єдиного кандидата на крісло міського голови на прийдешніх виборах від так званих націонал-демократів. Ідея, в принципі, непогана, але відірвана від реалій сьогодення, як саме формулювання «національно-демократичні» сили. Я навмисне беру це визначення у лапки. Для більшої демонстрації його ефемерності. Для початку давайте розберемось з самими кандидатами. Я, на свій розсуд, виділив п’ять груп. Перша. Це, умовно кажучи, провладні партії та їх висуванці: від Партії регіонів балотується заступник голови облдержадміністрації
Петро ГОЧ, від Партії промисловців і підприємців – директор ТРЦ «Подоляни» Василь ЧУБАК, від партії «Пора» – власник ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» Зеновій
ЩЕПАНОВСЬКИЙ. Тут, щоправда, може виникнути скандальчик з «пористами». Ну хай скандалять. Друга. Як на мене, саме їх має на увазі автор звернення, закликаючи до єдності: «Наша Україна» – голова правління ВАТ «Тернопільбуд» Василь ЛИЛО, партія «За Україну!» – чинний міський голова Роман
ЗАСТАВНИЙ, Українська народна партія – директор ТОВ «Креаторбуд» Ігор ГУДА, Народний Рух України – начальник Управління праці та соціальної політики міської ради Ігор МЕДИНСЬКИЙ, Українська соціал-демократична партія – старший викладач кафедри українознавства Тернопільського національного економічного університету
Володимир КОЛІНЕЦЬ. Третя і четверта групи – це горді самітні орли тернопільського політикуму, один з яких, як мені здається, ще не зовсім визначився з політичною орієнтацією (бо серед знаних прихильників-акинів народ надто розмаїтий і коли їх запросити за один стіл, ще питання, чи погодяться сісти разом), інший, з дацзибао вождя, проголосив себе націоналістом (очевидно без демократії) і не бавиться з «націонал-демократами». П’ята, остання група,- це партії та їх висуванці які, на думку місцевих оракулів, не мають шансів. І автор, напевне,навіть не бере їх до уваги. Ну не царське це діло опускатись до якихось там: Християнсько-демократичної партії – голова міського осередку Юрій
ОЛІЙНИК, партії «Зелена планета» – видавець журналу «Моя дитина» Віктор ДОЛІШНІЙ, партії «Справедливість» – директор ВПУ №4 Роман ПІВТОРАК, Партії Правозахисту – юрист, голова обласної організації Олег
МАРТИНЮК. Та й народ дуже різношерстий і партії для автора звернення – незрозумілі. Що ж діється у «обраних»? А там – біда. Ну не буде там єднання, ну ніяк не буде. Як ви собі уявляєте, панове, обрання достойнішого зпосеред Лила, Заставного й Гуди (пан Мединський, я думаю, сперечатись не буде (здогадуєтесь чому?), а автору звернення, якось, не пасує). І кого оберуть ці три достойники з-поміж себе? Вірно – кожен себе. Стільки грошей потрачено. Я не зловтішаюсь. Навпаки, мені – сумно, дуже сумно. Цей «стогін, що піснею зветься» маю на увазі заклинання до єдності, ми чуємо з затятою періодичністю від виборів до виборів. Незалежно, чи до місцевих рад, чи до Верховної, чи Президентських. Завжди знаходиться якийсь порадник, що затягує її знову і знову. Колись  дідо навчав мене: для того щоб почати якусь справу потрібно застановитись над чотирма речами: час, місце, компанія й спосіб. Іншими словами:Де? Коли? З ким? І як? Коли є більшість позитивних співпадінь – маємо шанс на успіх. У нашій сучасній політиці чомусь завжди: Не там. Не тоді. Не з тими. І не так. У грудні 2004 року, ми запропонували об’єднати зусилля не тільки де-факто, а й де-юре. Запропонували не через якісь відозви, чи звернення, хоча, потім, і це було, а напряму – безпосередньо вождям, як нам тоді здавалось, провідних партій. Як ви думаєте, чим це закінчилось? Правильно – утворенням, після перемоги «Помаранчевої революції», мертвонародженого НСНУ, під себе любимого. І, що характерно, ніщо не вчить. Ні доля "Громади", ні НДП, ні СДПУ(о) – провладних утворень, які з такою ж легкістю творяться, як і розпадаються щойно їх носіїв відсовують від корита. З самого початку 2010 року, всіма правдами і неправдами, ми намагались достукатись до лідера опозиції і сказати їй, що з її політичною силою, якщо негайно не втрутитись, станеться велике лихо. На місцях позасідали місцеві князьки, які від виборів до виборів виїжджають лише завдяки її особистому рейтингу,  самостійно ж вони просто - великі мильні бульбашки. А від їх невідворотного "пуку" запаху буде по всій Україні. Остання зустріч відбулась у серпні 2010. Результат вам відомий. Та й час обраний не зовсім той. Запізнились, Ви шановний авторе, десь місяців так на три, а, може, й на півроку. Чомусь наша українська історія йде, не як у всіх – по спіралі, а гарцює по колу, неначе той віслюк в оазі, випомповуючи воду. Тому й відчуття дежавю. Не прислухАються і не прислУхаються. Бо,чомусь думають, що всі розуми поїли.. А варто, хоч раз, почути поради мого покійного діда.