Тематична мистецька зустріч «Борщівська народна сорочка» відбулася у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Організували її громадська організація «Школа борщівської народної сорочки» спільно з Тернопільським обласним методичним центром народної творчості.

- Почесною гостею зустрічі була знана колекціонерка старовинних борщівських строїв Віра Матковська, - розповіла Ірина Лисак, старша наукова співробітниця відділу науково-просвітницької роботи. – Вона поділилася досвідом свого колекціонування, роботою над книгою-альбомом, а також подякувала усім майстриням, які продовжують відроджувати давню техніку борщівської сорочки. Модерувала захід  Лариса Овчарук – співзасновниця ГО «Школа борщівської народної сорочки». Вона ознайомила присутніх з історичною довідкою виникнення і поширення борщівської сорочки, яка з віками стала символом самоствердження та потужним оберегом українців. Майстриня Вікторія Кривоніс поділилася корисною інформацією про традиційні та сучасні крої борщівських вишиванок на прикладі сорочок із колекції Віри Матковської.  Про те, як адаптувати старовинний крій в сучасному мистецтві вишивання, продемонстрували майстрині-вишивальниці «Школи борщівської народної сорочки»: Олександра Ситник, Євгенія Войнарська, Марія Стухляк, Надія Мороз, Галина Переймибіда. Таємниці сучасного крою чоловічих сорочок розкрила Тетяна Вертепна - власниця авторської швейної майстерні «АліТан».

Під час зустрічі завідувачка сектора відділу фондів ТОКМ Галина Завіша розповіла про  борщівські жіночі та чоловічі сорочки з фондів музею та ознайомила з особливостями крою даних сорочок, які є тунікоподібні, уставкові, безуставкові. А ще вона поділилася  історією своєї борщівської сорочки, у якій поєднані давня і сучасна вишивка.

- На зустріч я також одягнула борщівську сорочку, - каже Галина Завіша. - Її вишила моя прабабуся у 1915 році, у ній вона брала шлюб. Зазвичай жінки хотіли, щоб у цій же сорочці їх і похоронили, але сталося по-іншому. Коли прабабуся захворіла у 1970-х роках, то глянула на сорочку і каже: «Якісь такі ті чорні рукави, не хочу я їх!» і розводи рукавів до уставки відрізала і пришила домоткане біле полотно. Пізніше бабуся вишила сорочку тодішню, у яких ходили у 1975 році, і в ній її поховали. А сорочка з білими рукавами залишилася. Багато приходили до нас майстрів-гендлярів, щоб купити ту сорочку, але якось була шкода її продавати, адже це була пам'ять про прабабусю. Прийшовши у краєзнавчий музей я потрапила на захід, який організувала «Школа борщівської сорочки». Це була перша краєзнавча конференція по верхоплуту і вони навчили мене вишивати. Приїхавши додому вирішила глянути на прабабусину сорочку.  Вона вишита верхоплутом на грудках та вверху на рукавах. У нас у фондовій збірці є сорочка теж із села Гарматівка, у якої рукави вишиті повздовжніми смугами, і я за зиму вишила сорочку і зробила собі такий старий-новий раритет.

Проведення заходів, пов’язаних з популяризацією борщівських народних вишивок уже стало доброю традицією у краєзнавчому музеї.  Адже борщівська вишивка унікальний, неповторний, неймовірний артефакт, який внесений до списку нематеріальної культурної спадщини України.

Фото зі сторінки ТОКМ у фейсбуці