Останнім часом чимало пишуть і говорять про реорганізацію системи охорони здоров’я в Україні. Серйозні зміни чекають і Тернопільщину. Точку зору щодо цього процесу виклав професор, ректор Тернопільського медичного університету Леонід Ковальчук у газеті «Свобода».

Сучасний стан здоров’я населення України характеризується несприятливою демографічною ситуацією, високими показниками смертності осіб працездатного віку, скороченням середньої тривалості життя, поширенням алкоголізму, наркоманії, високим відсотком захворюваності на СНІД, ВІЛ-інфекції, зростання захворюваності на гепатит В і гепатит С. Усі ці фактори є реальною загрозою для розвитку нації і вимагають негайних різнопланових втручань, у тому числі покращення системи організації охорони здоров’я та надання медичної допомоги.

Не секрет, що на сьогодні медична галузь має суттєві недоліки. Це:

- відсутність чіткого розмежування завдань первинного, вторинного та третинного рівнів медико-санітарної допомоги і, як наслідок, невиправдане дублювання функцій і завдань;

В Україні, а відповідно і в нашій області, склалася парадоксальна ситуація з різким звуженням первинної медико-санітарної допомоги і значним невиправданим розширенням кількості ліжок для надання вторинної стаціонарної медичної допомоги. Ці  ліжка забирають загалом більшу частину фінансування,  проте виконують функцію з надання медичної допомоги громадянам неефективно, оскільки їх розпорошеність є однією з причин поганого забезпечення необхідними ресурсами, відсутністю медикаментів і недостатньою кваліфікацією медичних кадрів.

У Тернополі  три  міські лікарні надають планову та ургентну хірургічну допомогу. Здавалося б,  що тут  поганого? Адже три лікарні  краще, ніж одна. Але чомусь у навколишніх обласних центрах є лише по одній міській лікарні. То  що ж все-таки краще  насамперед для пацієнтів?

Очевидно, що кожен хворий повинен отримати кваліфіковану  допомогу. А медичним працівникам необхідні глибокі знання і щоденна практика. Ось тут, на мою думку, і захована проблема. Лікар, який недостатньо часто лікує різні захворювання, не може мати необхідного досвіду, а відповідно не може це робити кваліфіковано, від чого страждає пацієнт. Проблема в тому, що лікар, навіть маючи достатньо глибокі знання, які дозволяють набути цей досвід, рідко зустрічається з різними профільними захворюваннями, оскільки хворі розпорошені по стаціонарах трьох лікарень.

Існує і інша проблема, пов’язана з оснащенням стаціонарів лікарень. Дорогоцінна і сучасна апаратура часто з цієї ж причини використовується в кращому випадку лише на 30-50%, а в деяких стаціонарах ще менше.

Тим часом виконуючи план ліжко-днів, лікарі змушені на дороговартісне стаціонарне ліжко часто класти хворих, котрих можна пролікувати  амбулаторно. Кількість таких госпіталізацій в окремих закладах міста і районів  досягає 40% і більше. Є й інші приклади неефективного використання стаціонарних ліжок, про які я з етичних міркувань не  хочу розповідати. Але слід сказати, що саме стаціонари лікарень Тернополя забирають левову частку фінансування, виділеного на медицину (понад 80%). Тільки за ці невиправдано потрачені кошти можна було б забезпечити медикаментами хворих, які справді потребують стаціонарного лікування.

У 2010 році на медицину Тернополя були виділені немалі кошти –  понад 104 млн. грн. (в області ця цифра загалом склала 845 млн. грн.). Питання не в тому, щоб скоротити видатки, а в тому, щоб кошти, які виділяють, використовувались ефективно. І саме кошти, які вивільняться від об’єднання стаціонарів, будуть використані на організацію амбулаторно-поліклінічної і первинної медико-санітарної, а також швидкої медичної допомоги.

Однак з особливою категоричністю раджу органам місцевого самоврядування таке об’єднання проводити лише після попередньо обґрунтованої і вдумливої підготовки,  не на шкоду пацієнтам.

І коли ми говоримо про реформування охорони здоров’я Тернополя і  області в цілому, то  швидше маємо на увазі не сьогоднішній і навіть не завтрашній день. Враховуючи всі об’єктивні  чинники,  думаю, що це займе не менше  десяти років, але починати підготовку потрібно вже сьогодні. Що ж саме повинно передувати об’єднанню стаціонарів трьох лікарень?

Робити це потрібно принаймні за чотирма напрямами:

Існує ще одна вкрай важлива проблема, пов’язана з необхідністю проведення реабілітації пацієнтів, які перенесли важкі захворювання і травми. У країнах Європи це окремий напрям, який потребує необхідного специфічного обладнання і пристроїв. Його обслуговують спеціально підготовлені фізіотерапевти. Викладачі нашого університету детально ознайомилися з такою методикою у Нідерландах. На жаль, у наших умовах немає системної, кваліфікованої реабілітації хворих, які перенесли інсульти, інфаркти, важкі спінальні травми, травми кісток і суглобів.

Звичайно, до таких планів можна пред’явити претензії щодо їх економічної і фінансової необґрунтованості. Вони виглядають ніби не реальними (фантастичними), коли лікарям, щоб надати необхідну медичну допомогу не вистачає найнеобхіднішого, а пацієнти за свої кошти купують медикаменти.

Зрозуміло, що забезпечення реалізації перерахованих вище напрямів  потребує значних матеріальних ресурсів і капіталовкладень, які можуть з’явитися лише зі зростанням економіки країни і нашого міста. Однак, ми повинні жити не лише сьогоденням, а й знати, до чого прийдемо завтра, щоб надати громадянам Тернополя ефективну сучасну медичну допомогу, і що не менш важливо, наближену до місця проживання. Тому слід ще раз застерегти, що концентрацію стаціонарного надання ургентної допомоги слід проводити лише після відповідної економічно обґрунтованої, організаційної  підготовки і забезпечення ефективної роботи центрів первинної медико-санітарної допомоги, швидкої медичної допомоги та консультативно-діагностичних центрів. І чим швидше ми зможемо це зробити, тим швидше буде налагоджена медична допомога тернополянам, яка  відповідатиме сучасним світовим стандартам.

Леонід  Ковальчук, ректор Тернопільського медичного університету, депутат обласної ради