Ти подивися, така рідна і розтерзана сьогодні Україно,
Безсонними очима глянь і крізь криваві сльози
На твої рани і страшні руїни
Це все відтіль прийшло, "где русские березы"
Забуті нині Пушкін, Лермонтов, Єсенін
Та інші світочі країни, звідки та орда напала
І "барышней", що їх оспівував Тургенєв
Теж вже не видно з-за її навали
Я знаю, що дотепними були Задорнов,
Жванецький, Горін, Винокур - всі викликали сміх веселий,
Але коли сьогодні невимовне бачиш горе,
То перед сміхом цим ти закриваєш двері
Бо ж Вова Путін теж, було, ходив на "КаВееНи",
З гри слів "лінолеум - міленіум" сміявся,
Аж поки всі відкинув сентименти
І Україну нищити не взявся
Вона ж йому - як той чиряк на шиї,
Чи кістка, що в пащеці у собаки,
Отож і взявсь робити те, що добре вміє:
Наслав на неї своїх вурдалаків
Час їхній - ніч, коли всіляке гаддя виповзає
І обвиває все живе, щоб задушити,
Але убоге духом ні не розуміє, ні не знає:
Є те, що силі злій нізащо не звершити
І що нічим й ніколи не зламати
Народ, який за гідність власну б'ється,
Погляньте і послухайте, північні супостати -
Наш гімн звучить і прапор синьо-жовтий в'ється
Так було й буде, як би ви нас, українців, не ламали
Запам'ятайте: наш народ ніколи не зігнеться,
І як почуєте, що поряд "Ще не вмерла…" зазвучало,
То знайте: серце України ще живе і б'ється.
