"Міністр оборони Олексій Резніков вважає, що демобілізація людей, які служать понад рік, дуже нашкодить обороноздатності України:"Моя персональна думка – ця петиція не зовсім на користь обороноздатності країни. На сьогодні Конституція говорить про обов’язок кожного громадянина боронити свою землю".
(із повідомлення в соцмережах)
Знову на сайті новин - повідомлення про загиблого на війні. Знову горе увірвалося в чиюсь оселю, вбравши її в траур, рясно вмивши слізьми і наповнивши жіночим лементом. "Боже, змилуйся над нами — бо йдуть кращі з кращих".
Оті кращі з кращих, як можна судити з майже щоденного скорботного переліку, походять переважно з сіл і містечок Тернопілля - там, мабуть, процес мобілізації (я не говорю зараз про тих, хто зголосився добровільно) відбувається оперативніше. І з меншими небажаними ускладненнями для тих, хто ним займається.
На фото - просте, відкрите обличчя хлопця з "глибинки". Скільки не вдивляюся в нього, не можу виявити, чому в отаких комісія воєнкомату (точніше, територіального центру комплектування та соціальної підтримки) виявляє "більшу мотивацію" захищати Україну, ніж у тих, хто нині продовжує жити цілком мирним комфортним життям. Коли іноді проходиш повз фітнес-центр і бачиш там, за вікном, самозадоволені й самовпевнені фізіономії, то навряд чи з'явиться думка, що вони наполегливо готуються до того, щоб ефективніше захищати свою країну. Радше виникне запитання, чому вони тут, в той час як їхні ровесники, а то й старші за них нерідко гинуть на фронті війни з Росією. Як не крути, виходить, що полягли наші звитяжці й за те, щоб оця публіка продовжувала насолоджуватися життям (фітнес-центри - ще не найгірший прояв цього). Ага, пригадую, нині хтось наполегливо поширює думку, що на передову "повинні йти лише вмотивовані воїни". Саме від них, мовляв, там буде користь. Даруйте, але подібний підхід можна було б сповідувати, якби Україна за своїми людськими ресурсами була більш-менш рівною Росії. Це далеко не так, і ось, зокрема, екс-нардеп Андрій Тетерук зазначає, що "ворог, маючи численні мобілізаційні резерви, може нас просто виснажувати". А це означає, що рано чи пізно проблема комплектації ЗСУ постане невблаганно гостро. Отоді, напевно, вручення повісток де завгодно і коли завгодно стане звичною практикою. Цікаво, однак, чи у всіх наших громадян призовного віку є однакові можливості удостоїтися уваги співробітників територіального центру?
Доводилося нещодавно бачити, як двоє патрульних та ще й у супроводі військового з автоматом вручали на пожвавленій міській вулиці повістку худючому як жердина кандидату в армійський стрій. Мабуть, така форма сповіщення є більш прийнятною (і вже напевно - безпечнішою) для уповноважених осіб, ніж відвідини неформальних зібрань молодих бовдурів, яких ще називають "тітушками - там недовго й "нарватися" на щось... Отож, виходячи з наших реалій та менталітету, не можна виключати, що наше споконвічне правило наявності "рівніших серед рівних" і тут виявлятиметься сповна. І зовсім не виключено, що у мешканця якогось села оті морально-вольові якості та мотивація можуть під час отого самого "ретельного вивчення" виявитися значно вищими, ніж у якогось "мажорного" тернополянина. Настільки вищими, що нададуть йому священне право вирушити в зону бойових дій. Ну, а отой "невмотивований" мажор вже якось перебиватиметься тут - в фітнес-центрах, компаніях собі подібних...
Напад мерзотних ординців з північного сходу очищає наше суспільство, робить його чеснішим, поряднішим і більш відкритим? Права і можливості рядового громадянина зрівнялися з правами і можливостями "мажорної" мерзоти? Ми стали жити за законами моралі й справедливості?
Озирніться навколо...
