Оля із Житомира показала пенсіонерці згорток купюр, начебто сім тисяч доларів. Саме стільки, з її слів, вона привезла для хабарів викладачам. Мовляв, за сесію заочники мусять багато платити…
. Насправді цю молоду жінку-циганку привіз до Тернополя потяг із Ужгорода. А судячи із біографічних даних, вона кочує усією країною. Так, у 2001 році була засуджена Вінницьким судом, у 2003 – Кам’янець-Подільським, звільнилася із колонії у 2007. В обох випадках відбувала покарання за крадіжки. Тож пронизливого лютневого ранку (події відбувалися цьогорічної зими) подорожувальниця зійшла на пероні у Тернополі. Що у неї було на думці, можна лишень здогадуватися (згодом пояснюватиме у міліції, що приїхала, аби десь працевлаштуватися). На масиві Дружба жінка крутилася то біля банку, то у його приміщенні. Люди платили за комунальні послуги, отримували пенсії, зарплати, словом, «грошовите місце» вирувало у звичному ритмі. Прибула, обираючи з вигляду доброзичливих пенсіонерок, запитувала, чи не здає хтось кімнати, мовляв, вона студентка-заочниця і їй потрібне житло на час сесії. На масиві Дружба таким запитанням нікого не здивуєш, адже тут розміщені два великі вузи, тож сотні заочників періодично шукають квартиру. Одна пенсіонерка приязно запропонувала звернутися до її приятельки – у неї є вільна кімната. Старенька була впевнена, що робить добру справу обом – «Олі із Житомира» (так назвалася жінка) і своїй подрузі – теж пенсіонерці, бо додаткова копійка до пенсії не завадить. Тож повела «заочницю» на квартиру. Господиня показала «квартирантці» кімнату, зійшлися у ціні. «Оля із Житомира» не торгувалася, розповідала, що із заможної сім’ї, батько працює на митниці. Запитала, де можна покласти гроші, і показала великий згорток із купюрами, мовляв, це сім тисяч доларів – запорука успішної здачі сесії. Пенсіонерка співчутливо хитала головою – дуже дорого заочникам обходиться наука… І запропонувала покласти гроші у шафу, бо вона теж тримає там свої заощадження. А «Олі із Житомира» лише того й треба було, аби наївна пенсіонерка показала, де ховає гроші. Старенька пішла на кухню, аби зробити квартирантці каву. «Оля» хутенько «почистила» сховок і попрощалася, мовляв, повернеться пізніше із речами. Крадіжка розкрилася відразу ж – господиня побачила на долівці п’ятдесятигривневу купюру, тож кинулася перевіряти сховок. Пропало дев’ять тисяч триста гривень. Натомість залишився пакет із доларами. Коли ж господиня його розгорнула, виявилося, що ці зелені купюри – радянські рублі. Обкрадена тут же звернулася за допомогою до міліції. Відбитки пальців «Олі» виявилися у картотеці, адже вона раніше судима. Втім, встановлення особи потребувало часу. Циганка ж придбала у магазині мобільний телефон, сіла у потяг і подалася до Харкова. Та уже через декілька днів їй таки під примусом довелося повертатися у Тернопіль. Вона визнавала вину, проте наполягала, що викрала у господині лише три тисячі гривень. До речі, і під час судового розгляду справи визнавала заявлений потерпілою цивільний позов лише у цьому розмірі. Втім, Тернопільський міськрайонний суд встановив, що збиток таки становить дев’ять тисяч триста гривень, і засудив циганку до трьох з половиною років позбавлення волі. Можна припустити, що потерпіла пенсіонерка більше не здаватиме кімнату, а якщо і пускатиме на поріг незнайомців, то ретельно перевірятиме документи (втім, і це не завжди рятує). А її подруга, яка мимоволі спровадила у дім крадійку, навряд чи доброзичливо і без підозри відгукуватиметься на прохання незнайомих. «Оля» навчила їх бути підозрілими, недовірливими. І прикро, що на старості літ подруги-пенсіонерки отримали такий урок… Власне, літні люди часто стають жертвами шахрайства, злодійства. Вони, незважаючи на великий життєвий досвід, більш довірливі? До певної міри, так. І підтвердження цього - ще одна кримінальна справа, яку недавно розглянув Тернопільський міськрайонний суд. Фабула доволі поширена – шахрайки уміло замаскувалися під соціальних працівників, окутали одиноку пенсіонерку турботою і виманили вісімсот гривень – на придбання продуктів. Старенька так і не дочекалася повернення «добродійок» з крамниці… А скільки літніх людей «купуються» на уже заїжджені шахрайські схеми на кшталт: гряде обмін грошей, і вручають незнайомцям усі заощадження. Або ж охоче відчиняють двері перед усміхненими молодицями, які начебто розносять додаткову пенсію (хіба можна вірити у таке диво у нашій державі?)… У приємній метушні, наприклад, аби знайти здачу, самотні старенький чи старенька незчуються, як втратять усі гроші. Хтозна, скільки літ життя забирають у довірливих пенсіонерів ось такі втрати – моральні і матеріальні…
Ольга Кушнерик, газета "Свобода"
