Роботу актора у виставі називають «дитячим словом «гра». І за цією грою дуже люблять спостерігати і малеча, і дорослі. Найскладніше у грі акторів театру ляльок – передати почуття свого персонажу через ляльку, говорять артисти.

Кожен у дитинстві, а дехто і в дорослому віці, мріяв дізнатися, як рухаються ляльки в театрі. А може, вони живі?

«Театральну» кухню спробувала пізнати кореспондент «RIA плюс». Вона помітила, що не тільки діти, а й дорослі охоче дивляться різножанрові вистави у виконанні артистів Тернопільського обласного академічного театру актора і ляльки. Глядачі, як каже головний режисер театру заслужений артист України Володимир Лісовий, часто просять влаштувати перегляди найулюбленіших постановок. Й щоразу у залі – аншлаг.

Важливий дійовий ряд

У театрі актора і ляльки 8 квітня був останній у поточному навчальному році день, коли учні могли переглянути виставу за абонементною системою. Школярам показали героїчну казку-легенду «Дзвони – лебеді». Присвячена вона славному минулому України, періоду мужніх богатирів Київської Русі.

- У репертуарі ця казка вже більше п'яти років, - розповідає Володимир Лісовий. - Вона має неабияку популярність. Хоча сюжет складний для зовсім маленьких глядачів. Патріотизм, вірність рідній землі й високі людські почуття — на цих китах тримається сюжет твору. Зрозуміло, що від акторів вона потребує великої роботи та особливого емоційного напруження.

Готували виставу майже півроку. Адже потрібно було виготовити багато ляльок, складних декорацій і, саме головне, провести чимало репетицій.

- У театрі ляльок важливі не тільки діалоги, написані драматургом, - продовжує пан Лісовий, але й яскравий дієвий малюнок, який створюють герої вистави. Театр для дітей – це і заклад мистецтва, і педагогічна установа. Адже на театральних постановках ми виховуємо наше майбутнє. Але тернопільські лялькарі не ставлять перед собою завдання перетворити перегляд вистав на шкільний урок – це, перш за все має бути прекрасне, чарівне театральне видовище.

Поруч із кімнатою режисера – бутафорський цех. Там художники і бутафори театру створюють ляльок, декорації та реквізит.

- Для вистави «Дзвони-лебеді» матеріально-технічна частина створювалась близько п'яти місяців, - розповідає її художник-постановник Оксана Федун. - Потрібно було виготовити більше 20 ляльок, а також багато історичного реквізиту: мечі, щити, списи, шаблі, хоругви та інше. Допомагають пані Оксані створювати все це начальник бутафорського цеху Марина Коваль, художники - Олена Мельничук і Любомира Марцинюк.

Маленьких глядачів не проведеш

Разом із головним режисером заходимо в гримувальні кімнати. До початку вистави «Дзвони-лебеді» залишилось декілька хвилин . Головну роль – роль рятівниці міста Лебединця Василини – виконує актриса Ольга Водюк. В театрі вона працює вже десять років.

- Коли тільки починала працювати, було дуже складно, - говорить вона. - Але тепер, коли є досвід, поведінка на сцені більш впевнена. Головне – треба знайти й передати характер своєї героїні через пластику ляльки, знайти її особливості, притаманній тільки їй голос.

У повсякденному житті пані Ольга й справді чимось схожа на свою героїню, додає актор Петро Мрига.

- Вона така ж чесна, справедлива та вірна, - зазначає він. - Думаю, заради своєї Вітчизни вона б змогла віддати і власне життя.

Сам пан Мрига працює на сцені театру вже 30 років. У виставі «Дзвони-лебеді» актор грає гострохарактерну роль – половецького полководця Гзака. Йому потрібно показати ненависть до Русі, злість і лиху вдачу.

- Але негативні емоції не стають на заваді, - продовжує він. - Я зрозумів одну річ: чим більше любиш роботу, тим кращою виходить гра. Дуже багато залежить і від колег. Мені легко перевтілитися, бо разом зі мною грають справжні професіонали.

Незалежно від того, яку роль виконує актор, важливо відтворити її правдиво. Адже маленьких глядачів не проведеш.

- Вони, як лакмусовий папірець, завдяки якому маємо змогу оцінити нашу роботу, - каже він. - А тому мусимо працювати добросовісно.

Важлива взаємодія акторів

Для працівників театру ляльок дуже важливою є взаємодія колег по сцені, продовжує Іван Курілов.

- У наших виставах актор може виконувати кілька ролей, - каже він. Крім того багато допоміжної роботи. Поки хтось тримає ляльку, інший мусить подавати прапор або тримати ще якийсь реквізит. Найцікавіше те, що жінки можуть виконувати чоловічі ролі, а чоловіки — жіночі…

Лунає третій дзвоник…У залі дітлахи вже затамували подих, всілися в крісла й чекають початку постановки. І почалася справжня казка: на сцені з'являються хоробрий воїн Данило і його кохана Василина. Закохана пара готується до свята врожаю. Тим часом підступні половці хочуть захопити руське місто – Лебединець. Врятувати його може тільки Василина, яка володіє чарівною силою. Проте на її шляху виникають перешкоди. Дівчину беруть у полон, потім звинувачують у зраді, тому від неї відрікається коханий чоловік. Але врешті правда перемагає, а щасливі закохані знову разом.

Наталія Бурлаку, "20 хвилин"