Тернополянин Володимир Костюк пішов на фронт добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Служив кулеметником у 105-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Під час виконання бойового завдання під Куп'янськом отримав поранення. Зараз чоловік проходить реабілітацію.
Військовослужбовець Володимир Костюк зміг стати на ноги після поранення. Реабілітуватися йому допомагає лікар-фізіотерапевт Іван Мазяр, ідеться в сюжеті Суспільного.
"Володимир був повністю лежачим. Він також не міг сидіти. У ногах було збережено тільки декілька рухів".
Також боєць займається з ерготерапевткою Ольгою Осадчук. Жінка розповідає, працюють 4-5 годин на день і це дає результат.
"У нього не було сили. Він не міг сам обслуговуватися. Це проявлялося в тому, що він не одягався, сам не приймав їжу, не вмивався, не чистив зуби і над цим ми працювали. Тобто, коли ми збільшили сили в руці, він міг утримувати щітку, ложку, міг підняти її до рота. Зараз одягає без проблем штани, взувається".
У перервах між заняттями ставити чоловіка на ноги реабілітологам допомагає дружина Володимира Олена. Зараз він не лише ходить, а й намагається повторювати за дружиною танцювальні рухи. До війни Володимир займався підприємницькою діяльністю. Коли почалася повномасштабна війна, добровольцем пішов на фронт, — розповідає дружина бійця Олена Костюк.
"24 лютого почалася війна і 26 зранку він добровільно пішов до військкомату. Я не хотіла, щоб він ішов, просила його цього не робити. А він сказав, що він так не може, тому йде захищати свою державу".
Володимир був кулеметником, у складі 105-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ служив на Харківщині. Чоловік пригадує події 19 травня цього року. Розповідає, тоді його підрозділ виконував бойове завдання під Куп'янськом.
"По нас скидали з дронів "воги" і той дрон біля мене розірвався. Осколки попали мені в шию і мене одразу відключило — тільки кліпав очима і все. Руки-ноги не рухалися. Один хлопець мене витягував, десь кілометр по лісі сунув під обстрілами. Тоді загинуло багато наших хлопців".
Отямився у військовому госпіталі в Харкові, — розповідає Володимир. Не зважаючи на пережите, згадує про це з гумором.
"Зробили операцію, зранку прокидаюся і чекаю дружину. За якийсь короткий час прийшла дружина, яку треба було також рятувати, бо знепритомніла. Тай "бавить" мене вже 5 місяців. Дитину народили з жінкою, хату збудували, реалізував себе в кар'єрному рості. Все, що хотів, то мав. Мрію зробити свою жінку щасливою, а це тільки в тому випадку реально, коли я буду здоровим".
