Влітку, подорожуючи літаком зі Львова до турецької Анталії, став свідком (і учасником) своєрідного традиційного ритуалу, якого, припускаю, дотримуються на авіалініях усього світу.
Коли літак відірвався від злітної смуги аеропорту ім. Д. Галицького, пасажири в салоні дружно заплескали в долоні, дякуючи екіпажу за щасливий початок повітряної подорожі. Коли ж вже доволі "літній" Boeing приземлився на турецькому летовищі, оплески залунали знову - усі віддавали належне професійній майстерності пілотів, котрим довірили свої долі й котрі щасливо доставили їх до місця призначення. Те ж саме повторилося і на зворотному шляху.
Пасажири Boeing 737 МАУ, який вранці 8 січня злетів у повітря у аеропорту Тегерана теж, напевно, заплескали в долоні в надії на щасливу подорож. Можливо, це були їхні останні осмислені дії в житті. Повторити цей ритуал у Борисполі їм не судилося... Життя 167 пасажирів і 9 членів екіпажу обірвалися через лічені миті. Страшно навіть уявити, що відчули ці люди в його останні секунди, коли авіалайнер вогняною кулею падав на землю. Як не цинічно це звучить, найкраще, що можна побажати в подібних випадках - це миттєвої смерті...
МЗС України спочатку повідомило, що до падіння літака призвели технічні проблеми з двигуном. Однак 9 січня, одразу кілька провідних американських видань і телеканалів заговорили про те, що український Boeing 737 був помилково збитий Іраном одразу після злету. З'явилися фото уламків ракет, якими могли вразити літак, а також відео моменту трагедії. Мабуть, припертий аргументованими доказами, Іран вирішив, що далі вести мову про технічні проблеми на борту чи помилку екіпажу просто безглуздо і вранці 11 січня на державному телебаченні Ірану повідомили, що літак був збитий ракетою класу "земля-повітря", запущеною іранськими силами ППО. Згідно з повідомленням, трагедія сталася через "людський фактор": літак помилково прийняли за ворожий об'єкт після того, як він повернув у бік військового центру Корпусу вартових Ісламської революції. Далі в повідомленні - все як звично в подібних трагічних випадках. Винних обіцяють притягнути до відповідальності. Глибокі співчуття та вибачення сім’ям усіх жертв та іншим постраждалим країнам. Окремо в іранському генштабі запевнили, що "повторення таких помилок буде неможливим, оскільки будуть проведені фундаментальні реформи в процесі операцій".
Одразу ж виникають запитання. Перше - до іранської сторони: чи не занадто дорога плата за таке "навчання" і "відточування бойової майстерності"? І чи не слід було застерегти авіакомпанії від польотів в кризовий період? Друге - до української: чи конче необхідними були польоти літаків МАУ в Ірані саме під час критичного загострення відносин останнього з США, коли напруження, в тому числі й людських нервів, сягає межі а то й виходить за неї, і можливість прояву отого сумнозвісного людського фактору значно зростає? Чи в даному випадку превалювали комерційні міркування?
Дуже багато дат календаря у інтернеті позначені якоюсь трагедією в повітрі. Зростання інтенсивності перельотів неминуче призводить до цього - як і збільшення числа автівок на дорогах. А якщо додати до цього ще й недоліки в організації і ймовірність людської помилки чи недбалості... Це не відверне людей від авіаподорожей, оскільки фактор часу для багатьох є вирішальним. І щоразу, коли літак відірветься від злітної смуги чи сідатиме на неї, пасажири аплодуватимуть пілотам за щасливий рейс.
Але ж продовжує свердлити мозок ота клята думка: оті... 167 з різних країн і 9 членів екіпажу... вони ж теж злітали з надією щасливої посадки. Чому ж їх ніхто не попередив про саму загрозу, ризик того, що може статися?
І що, на жаль, стало страшною реальністю...
Ігор Дуда
