Помста мудрого пса

13.06.2015 13:56

Цей давній дитячий спогад коли-не-коли навідує мене у снах.

Я з ватагою сільських дітлахів щосили потішаюся, дражнячи старого пса, який сидить, висолопивши язика, і втомлено дивиться на нас. У його погляді справді немає ні злості, ні тим більше люті - одна лише втома. А ми скачемо довкола нього, наче чортенята, кидаємо в нього палками, грудками землі. Врешті-решт пес глухо загарчав і підтюпцем побіг у мій бік. Я злякано кинувся навтьоки. Але собака кількома стрибками наздогнав мене і, востаннє стрибнувши, легенько штурхнув лапами у спину. Саме так - не вкусив, не гризнув - а просто штовхнув. Стара, мудра тварина застосовувала мінімально необхідну силу, щоб дати зрозуміти мені, шмаркачеві, що не можна без міри зловживати чиїмось терпінням. Я гепнувся лицем у дорожню пилюку і, плачучи, побіг скаржитися бабусі.

Людина звично мислить асоціаціями. Отой сільський пес чимось нагадує мені наш народ із його безмірним, просто-таки аномальним терпінням. Скільки його не штурхають, не б'ють, скільки йому не плюють в обличчя - він усе терпить. Він не вдається навіть до того мінімального ступеню самозахисту, до якого вдався отой собака, персонаж моїх снів. Виступає у програмі Шустер Live представник проурядового блоку з обґрунтуванням різкого скачка комунальних тарифів і субсидій – підтримка аудиторії на рівні 87%. Наступного разу Юлія Тимошенко пристрасно і доказово не залишає каменя на камені в політиці уряду в сфері отих самих тарифів. Підтримка – 93%. Чому так відбувається? Чому люди дозволяють себе дурити, понукати собою, обкрадати, зрештою, позбавляти себе будь-якої перспективи? Можливо, справа в деякій апатичності, інертності нашого народу. Він залюбки бере владу в руки, щоб потім ота влада... сіла йому на шию, звісивши ноги. Можна, напевно, погодитися з тим, що бунтарський дух українства був жорстоко винищений і ті, хто залишився - здебільшого аморфна, безлика маса, яка любить поспівати тужливим голосом, понарікати на долю, зрештою, залюбки обдурити ближнього, керуючись непорушним принципом «своя сорочка ближча до тіла». Ота маса обирає собі й відповідних вождів, котрі чубляться між собою так, що ні на що інше у них уже не вистачає енергії. І ніяк не знайдеться на всю оту рать мудрого, старого пса, який -ні, не пошматував би її, а хоча б легенько штурхнув у спину.

Ігор Дуда