Цей давній дитячий спогад коли-не-коли навідує мене у снах.

Я з ватагою сільських дітлахів щосили по­тішаюся, дражнячи старого пса, який сидить, висолопивши язика, і втом­лено дивиться на нас. У його погляді справді немає ні злості, ні тим більше люті - одна лише втома. А ми скаче­мо довкола нього, наче чортенята, ки­даємо в нього палками, грудками землі. Врешті-решт пес глухо загар­чав і підтюпцем побіг у мій бік. Я злякано кинувся навтьоки. Але соба­ка кількома стрибками наздогнав мене і, востаннє стрибнувши, легенько штурхнув лапами у спину. Саме так - не вкусив, не гризнув - а просто штовхнув. Стара, мудра тварина зас­тосовувала мінімально необхідну силу, щоб дати зрозуміти мені, шмаркачеві, що не можна без міри зловжи­вати чиїмось терпінням. Я гепнувся лицем у дорожню пилюку і, плачу­чи, побіг скаржитися бабусі.

Людина звично мислить асоціація­ми. Отой сільський пес чимось нага­дує мені наш народ із його безмірним, просто-таки аномальним терпінням. Скільки його не штурхають, не б'ють, скільки йому не плюють в обличчя - він усе терпить. Він не вдається навіть до того мінімального ступеню самозахисту, до якого вдався отой собака, персонаж моїх снів. Виступає у програмі Шустер Live представник проурядового блоку з обґрунтуванням різкого скачка комунальних тарифів і субсидій – підтримка аудиторії на рівні 87%. Наступного разу Юлія Тимошенко пристрасно і доказово не залишає каменя на камені в політиці уряду в сфері отих самих тарифів. Підтримка – 93%. Чому так відбувається? Чому люди дозволяють себе дурити, понукати собою, обкра­дати, зрештою, позбавляти себе будь-якої перспективи? Можливо, справа в деякій апатичності, інертності на­шого народу. Він залюбки бере владу в руки, щоб потім ота влада... сіла йому на шию, звісивши ноги. Мож­на, напевно, погодитися з тим, що бунтарський дух українства був жор­стоко винищений і ті, хто залишився - здебільшого аморфна, безлика маса, яка любить поспівати тужливим го­лосом, понарікати на долю, зрештою, залюбки обдурити ближнього, керую­чись непорушним принципом «своя сорочка ближча до тіла». Ота маса обирає собі й відповідних вождів, котрі чубляться між собою так, що ні на що інше у них уже не вистачає енергії. І ніяк не знайдеться на всю оту рать мудрого, старого пса, який -ні, не пошматував би її, а хоча б ле­генько штурхнув у спину.

Ігор Дуда