"Щоб Їхня жертва не була марною, ми повинні стати кращими…"
Читач надіслав на електронну скриньку "За Збручем" вірша, присвяченого бійцям Небесної сотні.
"Наболіло. Надумалось. Ми будемо винні їм довіку. Але щоб Їхня жертва не була марною, ми повинні стати кращими…" - пише чоловік.
***
Пробитий щит. Стікає кров рікою.
Горить асфальт біля підніжжя барикад.
Ти вистояв. Відвоював. Відстояв.
Син, батько, чоловік і брат…
Дивлюся на малесенького сина.
Сміється. Тягне ручки. Янголя.
Та душу крає – в тебе теж дитина
Чому Ти – зміг, чому не був там я?
Здавалося б, чужа людина,
Твій вибір – і твоє життя.
Але болить, пульсує безупину
Що Ти помер, щоб жив і далі я.
Щоб став сильнішим, кращим, а не «скраю».
Щоб світ хоча б на йоту посвітлів.
Щоб стали трохи ближчими до Раю
Всі ми, що залишились на землі.
І наче й не було двох тисяч років
І людство не молилось дотепер.
Мов Божий син, розп’ятий на Голгофі
Розп’ятий снайпером на Іститутській Ти помер.
Я вже не буду тим, ким був учора.
І люди будуть іншими, мабуть.
Бо тліє спогад, наче хустка чорна,
Що Ти помер, тому вони – живуть.
Як оступлюся, якщо хтось «зурочить»,
Душею скривлю – стрепенуся я.
Будуть мені суддею Твої очі.
А совістю буде Твоє ім’я.