Читач надіслав на електронну скриньку "За Збручем" вірша, присвяченого бійцям Небесної сотні.

"Наболіло. Надумалось. Ми будемо винні їм довіку. Але щоб Їхня жертва не була марною, ми повинні стати кращими…" - пише чоловік.

*** Пробитий щит. Стікає кров рікою.
Горить асфальт біля підніжжя барикад. Ти вистояв. Відвоював. Відстояв. Син, батько, чоловік і брат…   Дивлюся на малесенького сина.
Сміється. Тягне ручки. Янголя. Та душу крає – в тебе теж дитина Чому Ти – зміг, чому не був там я?   Здавалося б, чужа людина,
Твій вибір – і твоє життя. Але болить, пульсує безупину Що Ти помер, щоб жив і далі я.   Щоб став сильнішим, кращим, а не «скраю».
Щоб світ хоча б на йоту посвітлів. Щоб стали трохи ближчими до Раю Всі ми, що залишились на землі.   І наче й не було двох тисяч років
І людство не молилось дотепер. Мов Божий син, розп’ятий на Голгофі Розп’ятий снайпером на Іститутській Ти помер.   Я вже не буду тим, ким був учора.
І люди будуть іншими, мабуть. Бо тліє спогад, наче хустка чорна, Що Ти помер, тому вони – живуть.   Як оступлюся, якщо хтось «зурочить»,
Душею скривлю – стрепенуся я. Будуть мені суддею Твої очі. А совістю буде Твоє ім’я.