Якось на одному з каналів натрапив на фрагменти кольорової версії культового серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни».

Для багатьох, впевнений, телеваріант роману Юліана Семенова віддавна є одним з найулюбленіших видовищ. З розряду тих, які не набридають. Навіть коли прекрасно усвідомлюєш, що це – всього лише романтична казочка. Тут усе злилося воєдино: інтригуючий сюжет, найвищий рівень акторської культури, чудова музика. Як запевняли  свого часу автори ідеї «розмальовування» стрічки, їхня мета полягала у «повній реставрації та намаганні донести національне надбання до сучасної молоді». Втілювався цей задум понад три роки. Обійшовся проект, мабуть, недешево, оскільки було задіяно понад 600 комп’ютерних графіків,
дизайнерів, фахівців зі звуку і т. д. До оригінальної версії фільму  додали шуми та різні ефекти, а також усунули численні мікротріщини, які були на плівці.

Титанічна робота, нічого не скажеш. Та що ж, власне, побачила у кольоровому варіанті фільму ота сучасна молодь, для якої він передусім призначався? Червоні нарукавні пов’язки на мундирах СС. Яскраво-коричневі штани Табакова-Шеленберга. Строкатий, наче у циганського барона, шарф Штірліца. Що ще? Ага, ще коньяк у чарках виграє кольором старого золота. Але ці візуальні ефекти не далися задарма. Вочевидь, задля них з фільму викинуто чимало реплік та епізодів, які суттєво визначали його стилістику. Зокрема, пам’ятна розмова Штірліца з підпилим генералом у купе поїзда волею творців нової версії виявилася, грубо кажучи, «кастрованою». Причому до такого ступеню, що окремі репліки просто не стикуються між собою, і діалог подеколи набуває абсурдного звучання. Відтак постає питання: а чи варта була шкіра вичинки? Зрештою, чи таку вже важливу роль відіграє у «Миттєвостях» колір? Можна навести й інший приклад. Геніальний фільм Стівена Спілберга «Список Шиндлера» майже повністю відзнятий у чорно-білому варіанті, що, однак не заважає йому бути справжнім шедевром. Особисто я з більшим задоволенням перегляну стару чорно-білу версію стрічки з усіма її плямами, ворсинками, мікротріщинами, але – з повноцінним і логічно вмотивованим текстом. Та, на думку, творців нового проекту, у сучасної молоді, мабуть, інші смаки та уподобання.

У зв’язку з цим хотілося б поставити питання у дещо ширшому аспекті. Наприклад, у тому, що часто яскрава обгортка, чи то пак форма, прикриває очевидну вбогість змісту. Або ж про те, що нерідко, відмовляючись від старого, ми, образно кажучи, вихлюпуємо з ночв разом з водою і дитину. І не завдаємо собі клопоту подумати, що не все хронологічно нове – прогресивне. Як і не все старе – ретроградне. Прихід на різні рівні влади «нових облич», тобто молодих за паспортом людей, далеко не завжди є гарантією того, що вони принесуть з собою позитивні зміни. І що вони будуть прогресивнішими за людей старшого віку. Навпаки – саме багато хто з них з молодечим завзяттям і з притаманними нинішній молоді нахабством і розв’язністю  береться нині за здійснення і вдосконалення уже напрацьованих корупційних схем. «Не думай о прошедшем свысока»,- так і хочеться перефразувати слова пісні, яку на щастя, залишили у фільмі. Хоча й теж «обрізаною».

Ігор Дуда