Вже рік...
Вже рік минув відколи Україна спокою не має,
Вже рік, як вибухи щоденно в ній лунають
І - полум'я, кіптява, згарища, мертвотний чорно-бурий дим,
Вже рік, як кров народу нашого занадто рясно ллється
Й ніяк її Росія не нап'ється
Ну, що поробиш - вона звикла жити цим
Вже рік, як матері, батьки, дружини, діти
З тривогою чекають звістки... "звідти",
Де все гримить, свистить й палає день і ніч
І рік вже, як всю Україну густо вкрили
Траурні шати й свіжо вириті могили,
І починаєш вже сприймати їх як звичну річ
Вже рік, як ми доводимо Європі й світу:
"Ми захищаємо всіх вас і ваше право жити
Як вільні люди, а не під російським "сапогом"
Ми прийняли удар "кинджалів", вагнерівців, "градів",
Щоб ви не стали безсловесним стадом,
Яке покірно корчиться під батогом"
Але - вже рік, як "за поребриком" Москва переконалась,
Що не на те, на що надіялась, нарвалась,
Що замість квітів і "Добро пожаловать!" - вогонь і смерть,
Добряче натовкли вже хлопці наші зайшлої мерзоти -
Дивізій вже з десяток з гаком упокоєних "двохсотих"
Землею українською наїлись вщерть
Рік - це багато дуже, чи, можливо, зовсім мало?
Давно земля вкраїнська стільки не страждала
Давно не лилось стільки крові й сліз
Що буде далі? Жоден оракул не скаже
Чи ще багато наших в пеклі тім поляже
І скільки ще зруйнують орки наших сіл і міст
Але - згуртуймось дружно і візьмімося за руки,
Бо вже давно відомо, що гуртом простіше пережити муки
Й не тільки "батька бити", а і лютих ворогів
Й ще б разом дружно "Ще не вмерла..." заспівали
Ми вистояли рік, а це - немало,
Це - триста шістдесят і п'ять ночей та днів.
