Ця професія давня, як і саме людство. Ще наші пращури, які лише вступали у добу цивілізації, перш ніж відтяти чиюсь провинну голову або ж спалити лиходія на вогнищі, полюбляли вислухати пом’якшуючі аргументи. Допомагали вони здебільшого мало, та все ж прагнення справедливості є однією з найзаповітніших мрій істоти під назвою homo sapiens. Справедливості, однією з основ якої є об’єктивне і неупереджене судочинство. А воно, в свою чергу, передбачає змагальність судового процесу, рівність прав обвинувачення і захисту.

За цих умов інститут адвокатури набуває особливої ваги. Від вміння адвоката виявити слабкі сторони обвинувачення, знайти шпарини у законодавстві, зрештою, його ораторського мистецтва, залежить чимало. Справжній адвокат завше виявить високий професіоналізм; він здатен також робити екскурси і в царину психологічного захисту, цього останнього пристановища адвокатури, до якого вдаються тоді, коли сперечатися про самі факти безглуздо.

Адвокату доводиться працювати в різних умовах. Коли на повну силу працює «телефонне право», коли до вирішення долі учасників процесу залучені сили далеко за межами судової зали, його роль стає суто формальною, не важливішою за елемент інтер’єру приміщення, де відбувається процес. Справді, навіщо напружуватися, лізти зі шкіри, коли все заздалегідь сплановано і розписано: кому, скільки і за що…Подібних прикладів у нашій давній, не дуже давній і зовсім новій історії – безліч. Втім, найцікавішою видається позиція адвоката, коли він захищає мерзотника. Але такого мерзотника, який завдяки високому покровительству чи «волохатій» лапі майже точно уникне покарання, або ж отримає сміховинний вирок. Щось на кшталт батьківської погрози пальчиком, мовляв, поводь себе гарно, а то... Позиція захисника в таких випадках цікава передусім з моральної точки зору, тобто чи солідаризується він в душі з ницістю свого підзахисного. Ну, а стосовно суто юридичної аргументації… Будьте певні, він переконливо доведе вам, що ви самі навмисно врізалися у престижну іномарку, яка мирно мчала через пішохідний перехід, та ще й (о, жах!) розбили дороге вітрове скло; що ви першими накинулися на бідолашного песика розміром з піврічне телятко й змусили його (в порядку самозахисту) пошматувати ваші штани; що злісне й цинічне хуліганство – це зовсім не хуліганство, а невинна штурханина діток у пісочниці, котрі не поділили між собою лопатку; що ушкодження, які вам завдали, зовсім незначні, протріть перекисом водню – і все минеться…

Подібне виникає тоді, коли адвокат із рівноправного й незалежного учасника судового процесу перетворюється на прислужника. Коли він стає адвокатом диявола.

Ігор Дуда