Вже й починає потроху забуватися, як наші біатлоністки привітно махали руками, стоячи на п'єдесталі етапу Кубку світу.
Потрапляння на квіткові церемонії теж, звісно, до лиця чарівним українкам, і 4-6 місця також мають свою ціну на змаганнях найвищого рангу, але... вболівальникам рідко коли догодиш - їм завжди хочеться більшого. Тим більше - від олімпійських чемпіонок саме в цьому виді. І - коли до оцього "більшого" залишалося, здавалося б, не так уже й багато. Слід уточнити: здавалося телеглядачам, яким ніколи не відчути себе в "шкурі" учасників перегонів.
Близько місяця тому під час естафетної гонки в німецькому Хохфільцені Олена Підгрушна, яка бігла на останньому етапі, спромоглася підняти нашу збірну з восьмої на четверту позицію, причому не дуже фантастичною тоді здавалася для наших дівчат і третя сходинка. Тепер же, у теж німецькому Рупольдінгу, Валентина Семеренко відрядила О. Підгрушну на останній відтинок теж четвертою. Олена якийсь час трималася на цій позиції, відстаючи від третього місця лише на 3 секунди, але після останньої стрільби і на останньому колі опинилася вже на шостому місці. Українка спробувала таки поборотися за потрапляння в першу п'ятірку, однак на фінішній прямій її випередила на лічені частки секунди шведка Еберг. Сумарна кількість промахів в українок (на перших двох етапах бігли Віта Семеренко і Юлія Джима) менша, ніж у шведок і у норвежок і француженок, які посіли, відповідно, перше і друге місце ("бронзу" здобула команда Швейцарії). Якби наші дівчата не програли у швидкості...
Оте "якби" - одна з найпаскудніших речей у спорті, що змушує і плакати, і лікті кусати. В даному випадку - позирати на п'єдестал, стоячи поряд з ним, нехай і з симпатичним букетиком. Нижче від нас - Італія, Росія, Білорусь, США, Словаччина... Ми таки залишаємося силою світового рівня в біатлоні. Схожим статусом Україна, на жаль, небагато в чому може похвалитися. Але - читайте перше речення...
Ігор Дуда
