Високі духовні справи нерідко вступають у конфлікт з діяннями земними. Воно й не дивно, адже перше огорнуте атмосферою благоговійної тиші, а друге нерідко буває надміру галасливим і бурхливим...

Саме цього дня, 25 січня далекого вже 1658 р. губернатор Нового Амстердаму (нинішнього Нью-Йорка) своїм указом заборонив містянам бавитися в теніс, оскільки той відволікав їх від недільних богослужінь. І обивателі змушені були підкоритися, інакше ризикували бути звинуваченими у богохульстві та інших гріхах, що в ту пору, доводилося чути, загрожувало суттєвими неприємностями.

Цей приклад смирення пастви згадую, коли зрідка заходжу в церкву неподалік. Розташована вона зовсім близько від спортивного майданчика. Який з цих об’єктів з’явився раніше – сказати не беруся, та це, зрештою, не так важливо. Важливо те, що в неділю численні прихожани приходять до Божого храму молитися, а в той же час на майданчику поруч саме розпочинаються міні-футбольні баталії. Футбол, нехай і товариський – річ азартна, пов’язана з виявом емоцій. Іноді - доволі бурхливих. Отож нерідко до віруючих, котрі стоять, схиливши смиренно голови й склавши руки, долинають вигуки, зовсім недоречні для врочистого моменту спілкування зі Всевишнім. І що тут вдієш? Просити любителів поганяти в «дир-дир» перенести свої забави в інше місце, або ж на інший час? Навряд чи до такого прохання вони поставляться із розумінням – врешті-решт, люди реалізують своє законне право на відпочинок. Попрохати їх висловлювати свої емоції не так голосно? Тоді це вже буде не футбол, а казна що. І заборонити їм це робити нинішні наші губернатор і мер не можуть - це вам не XVIсторіччя, коли король Англії своїм указом міг заборонити "групове біснування з м'ячем". Отож залишається пастві прохати Творця напоумити заблудлих овець, які витрачають час на «бісівське» заняття. Та ще й безбожно при цьому лихословлять…

Ігор Дуда