Бути чуйними, терплячими, уважними до демобілізованих бійців, допомагати їм у всьому повинні оточуючі. Адже ці хлопці пережили великий стрес і щоб оговтатись від нього потрібен час.

- Ми всі говоримо про бойові травми, про бойовий стрес. Ми всі розуміємо, з чим стикаються солдати на війні. Проте дуже часто те, як реагує на солдата суспільство, травмує його ще більше, - каже психотерапевт, координатор центру психологічної допомоги «Крок назустріч» Любов Медведь. - Суспільство виявилося неготовим до спілкування з людьми, які повернуться з війни. Ні сім’я бійця, ні односельці, ні співробітники не розуміють, що відбувається з солдатом. Вони ведуть себе так, як завжди. Намагаються дати ту підтримку, яку дають зазвичай. Дати пораду, яка не є підтримкою в тому стані, в якому перебуває солдат. Дехто наливає сто грамів і не розуміє, що людина, яка довгий час не знаходилася в стані перевтоми, дуже швидко п’яніє. Інші помагають співчуттям і цим заганяють солдата в глибоку депресію. Інші не допомагають ніяк, бо вважають, що людина сильна, адже немає видимих фізичних травм.

Досить часто солдати травмуються через знаки пошани, продовжує психотерапевт. Коли вони приходять чи в школу, чи на державні свята, отримують багато почестей , аплодисментів, подяк, квітів, і через годину другу стикаються з абсолютною байдужістю до їх реального фізичного стану.

- Чим відрізняється тоталітарне суспільство від соціально орієнтованого? Найперше турботою про окрему людину, її потреби, - каже Любов Медведь. – На жаль поки що ми боремося з тоталітарною символікою тільки у вигляді знаття пам’ятників і перейменувань вулиць. Нам потрібно поскидати ленінів в своїй голові найперше. І турбуватися про емоційний та фізичний стан кожного солдата.

Приміром, чиновники, держслубожові, які працюють з солдатами, вони не хочуть їм нічого поганого і намагаються допомогти. Але вони не розуміють стану солдата, не розуміють, що комусь треба казати два рази або голосно, комусь треба дати в письмовому вигляді список документів, тому що він забуває. Це ознаки контузії. Комусь треба надрукувати інформацію не дрібним шрифтом, а крупним. Це речі , які не коштують дуже багато грошей, але вони важливі.

- Особливо хочу звернути увагу на те, що наближаються новорічні свята і всі солдати як один, які звертаються до нашого центру, говорять про те, що вони їх бояться, - каже пані Медведь. - Новорічна символіка, відчуття свята, веселощі, гучні колядки абсолютно не співпадають з їхнім внутрішнім станом. Нам варто розуміти, що солдат переживає дуже багато речей, які він не встиг пережити на війні. По перше він відсипається, йому потрібно не 8 годин сну, як іншій людині, а 10, 12, 16. Він поховав багато товаришів і йому треба пережити скорботу. Він може переживати почуття вини, почуття неповноцінності, бо вже не може виконувати ту роботу, яку робив раніше. Йому потрібно віддихатись, адаптуватись, зрозуміти себе і почати нове життя в тих умовах і з тими фізичними і психологічними особливостями, які зараз є. Тому варто доносити до сімей військових, щоб вони розуміли, що такий стан тимчасовий і його треба розуміти і треба допомогти. Прошу людей, які знаходяться поряд з бійцями, а вони вже є на кожній вулиці, буди уважними, терплячими, ставитись з розумінням до їх емоційного стану і помагати їм щодня, а не тільки вшановувати на державні свята.

Джерело: "20 хвилин"