(фрагменти новітньої історії) Можливо, є для когось ноша це посильна: Сказать, чому ми з вами в дупі всі постійно? Ось скоро буде цілих три десятки літ, Як з берегів Дніпра проголосили на весь світ: "Ми вільні! Суверенні!! Незалежні!!! Лиш Богові й самі собі належні!!!!" Але відтоді й дотепер мов діти глупі Ми глибоко засіли в отій дупі Напевно, варто, щоб усі ми подивились, Що в тих прожитих трьох десятках літ вмістилось: Убитий Гетьман, злодій Лазаренко, Кирпа, Гонгадзе, Кравченко в лазенці Що ніби зміг у себе стрельнути аж двічі, (Мабуть, як треба було б - вистрелив би й тричі) Майдан, "Бандитам - тюрми!", "Разом нас багато..." Здавалось, нас і справді не здолати, Але - пішло усе в свисток, на пси зійшло, І знову стало, як раніш було, Аж тут нам раптом руки показали, Які, як виявилося, нічогісінько не крали Може, й не крали, та довіру обдурили, Бо ж аніскілечки (ну, зовсім) не зробили Ні, брешу - є в тих рук одна "заслуга" - Допомогли вони вернутися злодюзі, Який, мов при гоп-стопі, скориставсь моментом Й зробився Українським Президентом, А далі злодій від політики "в законі" Почав "рулить" неначе десь на зоні, Та... довелось "рвать когти" за кордон, Лишивши слід кривавий, страусів й батон Ну, все - здавалося. Часи змінились! Але... поволі знов ми в дупі опинились, Хтось скаже: "Ви вже стільки пережили! Невже це вас нічому не навчило?!" Та ні... навчило вже давно нас, друзів любих: Що б не робилось - ми залишимося в дупі... Ігор Дуда