Яку б цифру ми не побачили в нашій свіжій платіжці за компослуги — знаймо: це копійки порівняно із сумами, що їх сплачують європейці. Водночас ці «копійки» для українців — немалі гроші. Тому люди не розуміють, куди вже далі підвищувати тарифи на «комуналку».
Не такою має бути політика держави, що проситься до Євросоюзу. Не треба винаходити велосипед — варто лише зважитися перейняти досвід інших країн. Хоча б Польщі, яка ще на початку 90-их років минулого століття вдалася до «шокової терапії» — радикальних реформ, що вивели її з глибокої економічної прірви. Здається, ще недавно українці масово допомагали полякам виживати, а нині дивуються їхньому рівню життя.
Дехто скаже: в країні війна, тому реформи почекають. Чекати небезпечно. Кожен день такого чекання заганяє нас у пастку, підштовхує до прірви. Тому країна вимушена однаково успішно воювати на двох фронтах. І оборонятися від агресора, що топить у крові й зрівнює із землею її схід, і рятувати економіку, крок за кроком наближаючи одну з ключових незалежностей держави — енергетичну. Вона не має ціни.
А тепер детальніше про те, чому тарифи на «комуналку» не можуть залишатися такими, як є. Річ у тім, що ринкова ціна газу для України — одна з найвищих у Центрально-Східній Європі, а населення на початку минулого року отримувало цей газ за ціною вп’ятеро нижчою, ніж угорці, й удев’ятеро нижчою, ніж німці й австрійці. Навіть після підвищення тарифів ми сплачуємо мізер від ринкової вартості газу. Ситуацію суттєво ускладнив обвал гривні. Тож збитковий «Нафтогаз» обходиться бюджету країни, як освіта, культура й медицина вкупі. Тільки на перший квартал 2015 року він витратив 31,5 мільярда гривень із держбюджету на погашення різниці між платою за тепло від населення і ринковою вартістю газу.
Низька ціна не сприяє його ефективному використанню, призводить до надлишкового імпорту, унеможливлює інвестиції в газовидобування. За таких умов про енергетичну безпеку України навіть затинатися нічого. Та якщо припустити, що тарифна реформа в країні таки зрушиться з місця й усе піде за проторованим іншими країнами шляхом, то вже за 10-15 років Україна може стати енергетично незалежною, - прогнозує старший консультант із питань енергетики Міжнародного банку реконструкції та розвитку Борис Додонов. На думку експерта, вийти з пастки, влаштованої низкою невигідних угод і контрактів українського «Нафтогазу» та російського «Газпрому», можна тільки шляхом тарифної реформи, підвищивши ціни на тепло для населення… вшестеро.
Тарифи мають бути економічно обґрунтованими — від цього нікуди не втекти. Адже і електрика, і газ, і тепло — товари з певною вартістю, в яку закладені вартість власне енергоносіїв, матеріально-технічних ресурсів, запчастин, зарплата працівникам, ремонт і утримання інфраструктури… У нас зношене, застаріле, занедбане все: теплові й електричні мережі, свердловини природного газу. Експерти підрахували: якщо не буде негайних змін, то через три-чотири роки країна залишиться без електрики і централізованого опалення. А ціни на імпортний газ покладуть її на лоптки ще раніше.
Коли ж реформа почне працювати, в Україні врешті серйозно займуться видобутком свого газу. Організації, в назвах яких є корені «тепло» й «енерго», отримають можливість розвитку, модернізації. Змінять нарешті всі старі труби на нові, віддадуть на металобрухт раритетне обладнання. Нині це звучить як наукова фантастика.
…Під час одного журналістського семінару з питань енергетичної незалежності України медіа-експерт, керівник національного прес-клубу «Українська перспектива» Сергій Губін сказав: «Якщо Польща вдалася свого часу до «шокової терапії», ми змушені вдатися до «шокової хірургії», бо дуже запізнилися. А така хірургія має бути нетривалою в часі».
Інакше без анестезії не вижити. А знеболювання не буде! Бо країна, воюючи з другою за потужністю армією в світі, не має грошей на пом’якшення негативних соціальних наслідків тарифної реформи для своїх громадян. Ні зарплати, ні пенсії зростати не будуть, а систему пільг і субсидій уже перекроюють. Їх надаватимуть, розглядаючи кожен випадок окремо. Бо, як і багато схем у нашій державі, вони допомагали економити передусім заможним, котрі використовують багато теплоресурсів. Саме в них сьогодні субсидій у 3,5 разу більше, ніж у малозабезпечених.
Рейтинги стверджують, що чверть наших громадян (в умовах війни вже значно більше) животіють за межею бідності. Певний прошарок людей це влаштовує. Той, що підняв державу на третє місце в Європі за кількістю автівок класу люкс. Отака в нас країна чудес. А що робити тим, кого не влаштовує? Як би не банально звучало, але починати економити треба із себе. Це найперше, що повинен і може зробити кожен із нас, наближаючи енергонезалежність країни і свої свідомість та побут до європейських стандартів.
Погодьтесь, що наш чоловік любить ходити взимку по квартирі в спідньому та ще й повідкривати кватирки, бо спекотно йому. Любить, щоби світилося у всіх кімнатах і обов’язково створював звуковий фон телевізор. Поки чоловік голиться і чистить зуби, вода постійно біжить із крана під повним напором. Ми так само миємо посуд, фрукти й овочі. Почувши про таке, навіть заможний британець чи німець покрутить пальцем біля скроні. Бо він миє фрукти в мисці. І люстри на десять ламп ніколи не купить — натомість поставить у різних кутках кімнати по торшеру чи повісить бра. І вмикатиме світло тільки в тому куточку, де сяде почитати газету, вимкнувши його там, звідки щойно перебазувався.
Європейці не можуть собі дозволити обігрівати всі кімнати в помешканнях. Опалення вмикають на ощадливий режим, ходять удома не в трусах, а в теплих штанях, светрах та вовняних чунях і щовечора, роздягаючись рекордно швидко, застрибують під товсті теплі ковдри. У цьому — одна з відповідей на запитання, чому їм живеться добре, а ми, українці, займаємо 63 місце серед 142 країн світу за благополуччям.
Отже, треба вчитися економити. Буде складно, буде боляче. Але хто сказав, що поляки витриваліші від нас? Витримали вони — витримаєм і ми. Просто кожен повинен відповісти самому собі на запитання, в якій країні він хоче жити. В «країні чудес», яка посідає в світі перші місця хіба що за рівнем дитячого алкоголізму, за темпами вимирання, за поширеністю ВІЛ серед дорослих, за кількістю курців та вживанням алкоголю, чи в економічно сильній і вільній європейській державі. Такій, яку виборювали на Євромайданах кращі сини й дочки нації.
Ліля КОСТИШИН, Вільне життя плюс
