Генерали бувають різні. У кітелях строгого покрою і у опереткових, схожих на оперення папуг,  мундирах диктаторів з країн третього світу. З бездоганною  виправкою і з карикатурним черевом. З чесно заслуженими великими зірками на погонах і  планками орденів на грудях і – з тими ж зірками і орденами, отриманими внаслідок інтриг. Словом, різні.

Втім, об’єднує їх усіх вміння рубанути «з плеча», тобто сказати щось таке, що жодним боком не втискається у норми дипломатичних протоколів та етикетів. Як це зробив свого часу американський генерал Александр Хейг, екс-командувач силами НАТО у Європі і екс-держсекретар США. Він сказав якось: «Є речі важливіші, ніж мир», чим викликав справжню бурю в світовій спільноті. Справді, заявити таке  в умовах вибухонебезпечного  військово-політичного протистояння Заходу і Сходу, що межувало з психозом, означало наразитися, м’яко кажучи, на нерозуміння. Між тим, ветеран корейської і в’єтнамської воєн був цілком адекватною людиною і добре знав, що говорив. Знав він і ціну людського життя. Як і те, що повноцінним воно може бути лише в умовах свободи. Ось за неї й закликав бравий генерал боротися, не шкодуючи сил і життя. В тих умовах це означало жорстке протистояння з «імперією зла» під назвою СРСР. Означало, що холодна війна в будь-який момент може перетворитися на дуже навіть гарячу. Генерал не заперечував категорично такої можливості – в ім’я все тієї ж свободи. Ми, українці, вступивши всупереч своїй волі у військовий конфлікт із спадкоємницею «імперії зла», можемо нині сповна оцінити справедливість слів Александра Хейга.

Його колега і однокашник по військовій академії  генерал Норман Шварцкопф теж при потребі не ліз за словом у кишеню. Командувач операцією «Буря в пустелі», зокрема, так охарактеризував свого противника – Саддама Хуссейна: «Він нічого не тямить у стратегії і тактиці; він ніколи не був ні генералом, ні солдатом. А щодо усього іншого, то він – видатний військовий діяч». Розповідаючи про подробиці операції в Кувейті, Шварцкопф зазначив: «Усе відбувалося згідно плану. За винятком хіба що того, що за час моєї відсутності моя дружина навчилася сама викликати сантехніка». Втім, таким  жартівником Шварцкопф був не завжди. Під час служби у В’єтнамі він здобув репутацію надзвичайно суворого командира, а його вимогливість межувала із солдафонством. Він знав це і не раз говорив своїм офіцерам і солдатам: «Коли ви сядете на літак і вашою останньою думкою про мене буде «Як я ненавиджу цього сучого сина!», то це чудово, тому що ви повертаєтеся додому живими». Чим не приклад для наслідування для багатьох нинішніх  генералів, в тому числі й наших? Адже багато хто з обізнаних із ситуацією в АТО людей відзначає, що у нашій армії чимало хороших командирів середньої та низової ланки, а от з генералами якось не дуже пощастило…

Ігор Дуда