Не можу відмовити собі в задоволені й знову звернуся до однієї з моїх настільних книг - безсмертних "Пригод бравого вояка Швейка". А у ній - до сцени, коли Швейк після довгих мандрів і навіть перебування під підозрою в шпигунстві на користь Росії нарешті постав перед очима свого командира - поручика Лукаша:
"Швейк і поручик Лукаш дивилися один на одного. Поручикові очі світилися страшно, грізно і розпачливо, а Швейк дивився на поручика ніжним поглядом, сповненим любові, мов на втрачену й знову знайдену кохану. Врешті Лукаш промовив з жорстокою іронією: "Сердечно вітаю вас, Швейку, з прибуттям до Чеських Будейовиць. Кого мають повісити, той не потоне. Вже видали наказ про ваш арешт, і завтра ви з’явитесь на рапорт у полк..".
"Кого мають повісити, той не потоне", - цю фразу (написану чи мовлену) не раз доводилося чути стосовно якогось лиходія, якого доля тривалий час і всупереч всім уявленням про справедливість оберігала від заслуженої відплати - до того моменту, коли караюча десниця Творця, нарешті, не опускалася усім своїм тягарем на його провинну голову. Так було свого часу з Гітлером, який, вцілілий завдяки дарунку долі після замаху на нього 20 липня 1944 р. у його власному "Вовчому лігві", розлого розповідав про "провидіння, яке вберегло його, щоб він міг завершити свою місію". Провидіння відвело йому ще дев'ять місяців, і натворити він ще дещо встиг, але, врешті-решт, загнаний мов звір, вкоротив собі віку в своїй підземній канцелярії.
До подібних роздумів спонукає випадок, що стався цього дня 62 роки тому, 4 листопада 1957 р. Саме тоді делегація уряду Румунії летіла літаком Ил-14 до Москви на святкування 40-річчя жовтневої революції. При заході на посадку в аеропорт Внуково внаслідок, як було встановлено пізніше, помилки командира літака, лайнер передчасно втратив висоту, врізався в землю і загорівся. З 10 членів румунської делегації загинуло двоє, а серед тих, хто щасливо вцілів, був і член політбюро компартії Румунії, а в майбутньому - її генеральний секретар Ніколає Чаушеску. Після цього випадку "сонце Карпат", як йменували Чаушеску з подачі його наближених, мав усі підстави вважати листопад щасливим для себе місяцем. А сам факт свого спасіння - перстом долі, яка давала йому можливість робити те, що він хотів. Він і робив - аж до... революції в Румунії в грудні 1989 р. і свого (разом з дружиною) розстрілу за швидким вироком трибуналу 25 грудня того ж року.
Може, й справді, як би тебе не затягував страшний водяний вир, як би ти не захлинався і відчайдушно не бив руками по воді, але якщо судилося тобі сконати в зашморгу, то втопитися вже ніяк не вдасться? Хто його знає...
Ігор Дуда
