«Не дай, Боже, з Івана пана»,- кажуть тоді, коли хтось, позбавлений елементарної культури, волею обставин чи просто випадку вознісся над іншими і безоглядно користується «начальницькими» повноваженнями. Менш поширений «жіночий» варіант цієї приказки - «Пусти Ганьку до президії». Подібних прикладів навколо чимало, до них звикаєш і навіть сприймаєш з гумором - якщо, звичайно, не надто від них потерпаєш.
Значно серйозніші наслідки настають тоді, коли бидло доривається до державної влади. Це може бути наслідком революцій або ж цілком законних, демократичних виборів. У 1917-ому році більшовики вміло зіграли на настроях люмпенізованих мас і спрямували їхню нестримну енергію на руйнування і нищення . Інша справа, що цьому, напевно, можна було запобігти, однак інтелігентний і м’якосердий Ніколай ІІ ніяк не міг визначитися, що йому більше до вподоби: катання з сімейством і почтом на човнах у Петергофі чи заняття фотографією. В результаті цього величезною країною покотилося криваве «червоне колесо», а дика морда «мужика с топором», підігрітого «водочкой» і привабливими лозунгами «Долой буржуев!» и «Грабь награбленное!» стала інтернаціональним символом «русской смуты». Як наслідок – до влади на довгі десятиліття дорвалося бидло, одягнене спершу у френч, гімнастьорки з краповими петлицями й ромбами, а пізніше – й у цілком пристойні костюми. Взагалі ж, комуністична ідеологія дала яскраві й переконливі приклади того, чим обертається прихід до влади бидла. «Культурна революція», репресії проти інтелігенції та… тотальне винищення горобців у Китаї; геноцид власного народу, влаштований «червоними кхмерами» у Кампучії; соціальний експеримент з голодоморним фіналом у Ефіопії; організоване з усією німецькою ретельністю полювання на перебіжчиків через Берлінський мур; стрілянина кубинської берегової охорони по плавцях-втікачах з Острова Свободи… Не зовсім на часі, мабуть, наводити позитивний приклад з російської історії, але ще раз звернуся до постаті Ніколая ІІ. Можна по-різному ставитися до особи останнього російського государя, але в ньому таки відчувалася «кров блакитна», відчувалася ПОРОДА. І його доньки у Першу світову війну не відсиджувалися на закордонних курортах, а служили простими сестрами-жалібницями у військових шпиталях. І манеру його спілкування з підданими («Уж вы, голубчик, потрудитесь…») незайве б засвоїти переважній більшості сучасних великих і малих начальників. А тепер озирніться довкола. Кого ви переважно бачите: породу чи оте саме бидло з його «гідним» потомством? Породу титанічними багатолітніми зусиллями викосили, винищили, зацькували; для бидла ж - умови майже райські. Воно нахабне і брутальне, впевнене у завтрашньому дні й власній ролі в ньому. Воно уявило себе паном, не вилізши з постолів.
